Творчість наших читачів та бібліотекарів

Роботи Нестеренко Любов Євгенівни



Створи прекрасне своїми руками

         Є в мальовничому місті Лубни, що Полтавщині, чудова бібліотека для дітей ім. О.Донченка, прикрашена художніми виробами і витворами фантазії дітей, де змалечку прививається дітям естетичний смак, любов до рідної землі, до всього прекрасного.
       Діти постійно щось вигадують, створюють щось незвичне, тому охоче підкорюють нові дослідницькі творчі вершини. Дитяча фантазія безмежна. Але іноді бібліотекарям все-таки доводиться допомагати малечі пропонувати  нові ідеї для творчості.
     Бібліотека, ніби казка, яку творять працівники бібліотеки  разом з маленькими читача - надзвичайно творчими, талановитими, які щоразу через казку , фантазію, гру, неповторну дитячу творчість відкривають для себе прекрасний світ, у якому вони живуть.




                    Головний бібліотекар районної бібліотеки для дітей Людмила Горб.

Роботи Сердюк Ольги Петрівни

Вишивка хрестиком.















Пасхальна творчість членів клубу

"У дружньому колі"



 


Галина Несмашна


Я все пробачу

Присвячую коханому чоловіку

Я вдячна долі, що знайшла
Тебе, коханий, в цьому світі.
Що моя доля розцвіла
І серцю є чого радіти.
Приспів:
Я все пробачу,  все стерплю,
Злечу від щастя в небо птахом.
Бо я люблю тебе, люблю,
І ця любов не піде прахом.
Навік у серці збережу
Кохання світле і єдине.
Тобі нічого не скажу,
Лиш подивлюся в небо синє.
Приспів.
Ідуть роки, біжать роки,
минають дні, минають ночі,
 Та в мене в серці назавжди
Твої, коханий, милі очі.
Приспів.
А завтра знову новий день,
Я завтра знов тебе побачу,
І заспіва душа пісень.
І лиш від щастя я заплачу.
 Приспів.
Я все здолаю, все стерплю,
Лиш добре все запам’ятаю.
Бо я люблю тебе, люблю,
Лиш одного тебе кохаю.

 

Листопад

Листопад, кружляє листопад,
Кружляє під мелодії дощів,
 А я люблю, як десять літ назад,
Як ще ніхто на світі не любив.
Ночами сняться очі голубі,
І та весна, коли тебе зустріла,
І я дарую всю любов тобі,
Яку роками у душі носила.
І не журюсь, що осінь і дощі,
З тобою я спокійна і щаслива.
Цілую твої очі дорогі,
А за плечима виростають крила.
І хай по переду тяжка зима,
Мороз і віхола, і хуртовина,
Та я щаслива, що на світі не одна,
Що поруч – дорога мені людина.
А за вікном – осінній листопад
Кружляє під мелодію дощів.
А я люблю, як десять літ назад,
Як ще ніхто на світі не любив.

 

Ой у лузі...

Ой,  у лузі, лузі,
Лузі зелененькім,
Ходила дівчина
Раночком раненько.
Ходила – гуляла,
Квіточки збирала
Всю красу весняну,
В віночок вплітала.
В віночок вплітала,
Хлопця чарувала,
Бо на того хлопця
Всю надію мала.
Всю надію мала,
Чари чарувала,
Щоб із отим хлопцем
На рушничок стала.
На рушничок стала,
Діточок діждала.
І долю жіночу
Щоб щасливу мала.
Щоб доленьку мала,
Жила – поживала,
Й онучат діждала,
Бабусею стала.
Бабусею стала,
Горя щаб не знала,
З дідусем у купі
Внучат доглядала.
Ой, у лузі, лузі,
Лузі зелененькім,
Ходила дівчина
Раночком раненько.


 

Наші юні читачі підкорюють  Полтаву!

       Юні читачі, переможці ІІ районного етапу конкурсу «Найкращий читач – 2013», Арсен Тур та Саша Карпенко, стали учасниками обласного етапу конкурсу. На конкурсі, який відбувся в обласному театрі ляльок, школярі Лубенщини виступили  гідно. Свято для найкращих читачів області пройшло в форматі бібліокафе,  учасники  мали змогу «куштувати» різні страви, тобто відповідати на різноманітні запитання.  Наша шестикласниця Саша Карпенко  вийшла до фіналу, вона разом з школярем з Кременчуцького району боролися за квиток до Львову, і на жаль, лише 1 бал відділив її від переможного першого місця.  Вітаємо наших учасників із чудовими виступами! Бажаємо їм побільше читати, частіше відвідувати бібліотеку  та  успіхів у навчанні!

«Від творчого бібліотекаря до творчого читача»

       2013 рік  проголошений  Президентом України  Роком дитячої творчості.


     З метою розвитку  інтересу до творчого процесу,  пошуку нових підходів до формування свідомих, духовно багатих, здатних до творчої праці людей у Лубенській районній бібліотеці ім. О.Донченка діє дитячий клуб за інтересами «Весела майстерня».
       Виріб, зроблений власноруч  дає можливість зрозуміти дітям дуже важливу істину, що навіть маленька людина  -  творець, усе в її житті, в першу чергу, залежить від неї самої.
      Творчість сприяє вільному вираженню внутрішнього світу дитини, розвиває пізнавальний інтерес, фантазію, творчу уяву, формує естетичний смак, уміння і навички працювати з різними матеріалами й інструментами.

         
Варто лише заглянути у чарівний світ саморобної творчості, як невичерпний водоспад натхнення підхопить і понесе тебе до берегів дивовижної країни, що зветься фантазія.

Із творчого доробку  дітей

Тематичні полички оформлено дитячими виробами.
Стіни бібліотеки прикрашають дитячі малюнки


«Ілюстрації з народних казок»



Куценко Аня  6кл. с/ш №3


Нитяна фантазія
Бородавка Роман с/ш. №4 3 кл.                Романенко Богдан с/ш. №1. 5 кл.

Незвичайний виріб із сірників - «Зірочка».
Калатур Ваня  с/ш.№1. 5 кл.


Виготовлення сувенірів із солоного тіста
Клименко Віталій с/ш №10. 2 кл., Бровар Данило с\ш.№6. 2 кл.



Вироби з морських черепашок та камінчиків. 
Клименко Роман с/ш. 10. 7 кл.


З круп та макаронних виробів. Бровар Данило с/ш.№6 2 кл.
 Клименко Віталій с\ш. №10. 2 кл.


Барвистий світ вишивки.
Берендяєва Аня с\ш. №6. 5 кл.



Вишивальний світ.
Куценко Аня. с/ш. №3 .6 кл.


Паперова куля
Мартюк Аліса. 3 кл.


 Берендяєва Аня  с\ш. №6. 5 кл.


Вироби  бібліотечних працівників
Підтоптана Катерина Василівна
Горб Людмила Іванівна


Фантазії з бісеру читачки бібліотеки Берендявої Світлани та її доньки Анни.


    Барвиста вишивка  Підтоптаної Катерини Василівни та її онуки
                         Ані Берендяєвої, учениці 5 кл. с/ш. №6.





Творчість бібліотечних працівників

районної бібліотеки для дітей ім. О. Донченка

м. Лубни

Небо

Небо, синє небо - небеса. Прекрасне, голубе. Пурпурні вітрила несуть на своїх крилах іскру щастя. Рожева краплина кохання маячить як маяк серед безмежного океану. В синявій тишині небесного простору, чути, ледь помітне курликання.

Журавлі - дивовижні птахи, символ божественного духу. Вони несуть в своїх душах любов, щастя, радість та втіху людині. Журавлі передвісники тепла та холоду в серцях людей. Синява блакить манить нас своїм простором, ніжністю свіжого, духмяного як весняна квітка повітрям.

Небо - значима предметність людської істотності, яка значить в людському житті надзвичайно багато. І вітрила, і краплина серед безмежного океану небес, значить, усе життя простої, непомітної істоти - Людини.

Марина Чуприна, бібліотекар.


Поле

Поле...Місце де людина почуває себе вільною. Почуває себе справді людиною. Відпочиває і збагачує свою душу радістю та щастям. Місце де немає турбот, побутових проблем. Немає розчарування і ненависті, заздрощів і зла. Немає нерозділеного кохання, яке мабуть найболючіше в людському житті. Земне море трав навіює в людську душу любов, радість, щастя. Поле дозволяє побути на самоті, відчути себе вільною, незалежною людиною, контролювати свої емоції й думки.
Польовий вітер, неначе дух святого неба, проходить теплим подихом по всій Отчій Землі. Величезна кількість квітів, які так духмяно пахнуть духом сонця - несуть згадку про дитинство. Чебрець, фіалки, омела, перекотиполе, маки, дзвіночки, горошок польовий, васильки та волошки - все це квіти Бога Сонця, який огортає усю землю своїми міцними і теплими обіймами золотих, рожево - світанкових не згаслих промінчиків, які так міцно дарують нам радість кожної днини. Усі ці квіти польові, як все життя нам дорогі. Духмяний, п'янкий аромат манить нас в безмежний світ мрій. Мрії, як сонячні промінчики гріють наше серце. Безмежний простір шовково - помаранчевої, світлої як те ясне сонечко пшениці навіює нам спокій, рівновагу, позитив. Душа наша співає і мабуть нема кращого ніж поле - Єства.
Марина Чуприна, бібліотекар.

На березі

Тихо... Вузькою стежкою, мов гнучка гадюка, стелиться поміж хат річка Сула, яка своєю джерельною водою зачаровує всіх. Вона - дивовижна, вона - незвичайна.
Сюди кожного ранку приходить дідусь, сідає у свого старезного, покритого мохом човна і починає ловити рибу. Дідусь сюди приходить вже шістдесят три роки поспіль. Йому ця справа подобається, хоч уже і роки не ті, як сам дідусь говорить, та й човен - "його вірний друг" протікає і дно пліснявою покрилось, та й борти побиті, бо вже не мало років служить дідусеві. Але кожного разу щось тягне дідуся сюди, можливо спогади про юнацькі роки, як молодим парубком бігав увесь час на річку, то купатися, то з друзями рибу ловити, бувало так, що і сам ловив, а можливо перше кохання, як з Параскою ось на цьому березі біля тополі зустрічалися, любилися - то було перше кохання. А можливо і те і інше, усе разом, бо як можна забути усе життя, яке прожито на цій річці на цьому березі, поміж верб і тополь, біля розложистої калини і верболозу. Сидить він та й згадує, як його дідусь теж колись ходив сюди і так само ловив рибу, і він, чотирьохрічний хлопчик біг за дідусем, щоб той покатав його на човні, як малим з друзями бігали до вікон сільського клубу де показували кіно, і як якийсь дядько їх прогнав звідти, пам'ятає і кохання, і розчарування.
Тепер, цей колишній чотирьохрічний хлопчик - старенький дідусь, який за своїми спогадами зовсім забув про риболовлю. А поплавок - то зануриться під воду, то навпаки - визирне з неї. Він наче живий, йому нема спокою. Риба здіймається, сплески розходяться по всій поверхні води. Вона наче грається з дідусем. Джерельно - кришталеві краплинки розбризкуються навкруги роблячи кільця на воді, які з малесенької цяточки робляться величезними і в решті решт зникають.
Дідусь сидить тут з ранку і до ночі. Він приходить сюди не тільки наловити риби, але й помилуватися краєвидом цієї чаруючої природи Посульського краю, яка йому надзвичайно рідна й дорога, бо звідси увесь його рід, бо тут все його життя.
 Марина Чуприна, бібліотекар.


Весна
Яблуневий сад. Травень. Яблуні вбираються в білий духмяний цвіт. Стоять неначе зачаровані, замріяні в своїй задумі. Їхнє біле вбрання схоже на сніг серед лютої зими.
Квіти, як кришталеві краплинки переливаються на рожевому сонці. Духмяний цвіт ніжно подразнює наш нюх. Диво-дивне… Мов незнана планета відкривається перед нашими очима. Гарно... Неначе цього всього насправді нічого і нема. Все поринуло в туманну тишу. Сад потонув у весняному океані спокою і замрії. І серед цієї дивної краси нашої уяви виринає з туману образ. Цей образ невимушений, неточний, невиразний. Один подих і образ зникне.
Образ -  дівчини-весни. Прекрасна, чарівна – в незримий час з'явилася до нас. Вона походжає між дерев , спокушає нас піти за нею в світ незнаного, світ чудес, в світ мрії.
Цариця – життя, цариця – тепла і зелені, своїм маревом огортає нашу душу. Невимушено, в біло-рожевій сорочці з мереживом по краях, зачаровує нас. ЇЇ світло-русяві коси спадають на ніжно-дівочі плечі і пружно-звабливі перса. Очі – мов зірочки, які світять нам з весняно-літньої ночі. Виблискуючи, в них можна побачити синє море неба. Брови райдугою повелись, чорні, мов сажа лягла замість них. Рум'янець ледь-ледь помітний. Губи наче дві пелюстки червоної троянди розквітли на її обличчі. Босоніж, вона проходжає між дерев, між білими яблунями. То сховається за стовбур, то нахилить гілочку. Все нюхає білосніжний цвіт і спокушає нас. То зникне, то знову з'явиться, неначе  виростає із землі. Забавляється цвітом, торкається його руками, пожирає його очима. Зірвала гілочку і сплела собі віночок. Білий цвіт гарно лежить на її голівці. Волосся так само спадало на її плечі. Це точно вона? Це вона – весна? Але ось вона зникла і цвіт десь подівся. Що? Червень? Літо?
Марина Чуприна, бібліотекар.

Осінь
Жовкне листя, падає -
Тихо лист кладе
Так в житті заведено,
Що життя одне.
І шумить листочками
Тихо листопад,
В круговерті осені
Сяє зорепад.
Сухе листя падає
В різнобарв'ї мрій -
Рідний і коханий,
Ти - лиш тільки мій.
Закрутила осінь нас
В своїм виру
Без твоєї осені
Я не проживу.
Листя тихо крутиться,
Вже й не шелестить,
Обліта останнєє,
Зупинись на мить.
Подивись на неї - диво золоту
І вдихни її вічно - вікову.
Буде осінь радувать нас
Листям і дощем
Буде осінь пахнуть нам
Польовим хвощем.
Облітає, облітає
Останнє летить.
Осінь краснолицяя,
Зупинись на мить
Зупинись, хоч на хвилину,
І в кохання ми поринем.
Марина Чуприна, бібліотекар.


Вироби Калатура Миколи Володимировича




                                            





                                                                Гончарук Лариса – бібліотекар читальної зали
                                                    районної бібліотеки ім. Малика

Присвята бібліотеці
 
В бібліотеці затишно завжди...
Читачу, ти у світ її  прийди!
Вона жива і дуже вдячна всім,
Хто йде до неї, як у справжній Дім.

В ній кожна книжечка –
Скарбниця знань і див.
Ось – кришталі думок Сковороди,
А ось Шевченка нашого Кобзар,
Якого всяк читає – мал і  стар.

Тут полум’яні Генія слова,
В нім слава України ожива...
А ось джерельні Лесині пісні,
Немов сопілка грає навесні.

Зайди, читачу, в цей прекрасний сад!
Тут запашні «Троянди й виноград»,
Осяє світло «Сонячних кларнет»,
Й любить Вітчизну заповів поет.
«Собору» пролунає чистий дзвін,
Про храм душі всім нагадає він.

«Горить свіча»... ЇЇ не погасить!
Й ви «Журавлі-журавлики» летіть
У рідний край, до тихої Сули,
Де вже «Червоні маки» розцвіли
І їх краса, їх лагідне тепло
Лягли на світле Малика чоло.

Хай пролинають вдалину віки,
А «Квіти залишаються» таки.

Не заметуть безпам’ятства сніги
«Два береги душі» - ці береги
Надії, Віри і Любові суть
Що їх серця гарячі пронесуть.
Крізь радощі, тривоги і жалі,
Як «грудочку любимої землі»

Огорне ніжність Лебединих крил,
Бо « З матір’ю на самоті» Василь
І лине тиха музика з небес
На милий край, на білий світ увесь...

В бібліотеці є безцінний дар.
Читачу любий, ти – його владар.
Рости його, плекай і бережи:
Любов до Книги – Свято для душі.



На захист бібліотек


Бібліотеки лебеді чудесні,
Що бережуть озерця наших душ,
То ж не вбивайте їх політ небесний,
Щоб нам не пити воду із калюж.

Бібліотеки – деревинки світлі,
Що нас зовуть рости із ними ввись
Тож не ламайте гілочки розквітлі,
Сокирою на них не замахнись!

Бібліотеки – річеньки прозорі
«Джерела, що наповнюють життя».
Бібліотеки наша чиста совість,
А як без неї йти у майбуття?






                                                                      


  Людмила Дякунова (Бедрик)

  Мгарський сюжет
        Триптих

               I.

Звідкіль це диво біле,
Які шука моря –
Осяяні вітрила
Над схилами Мгаря?

Під вітрове свавілля
На всі краї летять
Пелюстки потемнілі –
Спізнілі каяття

У тім, що розцвілися
Понад віки смертей,
Стокрило піднялися
У небо золоте.

Котрі – розтануть в далях,
Котрі – на цій землі
Втішатимуть печалі,
Стишатимуть жалі.

Легкі, як вітру подих,
Відмолять крок тяжкий
Зруділим цвітом глоду
Усипані стежки.

     
                II.

Весь обрій поруділий,
І світ немов поблід –
На монастирських схилах
Перецвітає глід.

Це хто ходив тут нині,
Торкався ніжних віт?
Намистечко княгині
Розсипане в траві.

Не все зумів зібрати –
Знать, дуже поспішав.
Над розпачем утрати
Ячить її душа.

            
                 III.

Материнка восени розцвіла,
А земля вже не чекала тепла.
Пригорнулася в пожухлій траві.
Їй до пари лиш один деревій.


Як ми мріяли потрапить сюди,
Як запізно ми прийшли –
                              в холоди...

 


                                                  В Якубенко
  
На павутинці бабиного літа
Гойдається осінній синій вітер.
Насвистує ледь чутно, сумовито
Останню пісню бабиного літа.

Ще хочеться сміятися, шаліти,
На павутинці в синій вир летіти,
Та вітер шепче, шепче сумовито –
Нема весни у бабиного літа...
  

  


Зіркою теплою в руки скотилася
З білої ружі краплина роси.
Літо минулося, вже віддзвонилося
Співом березовим, сміхом грози.

Йду я дорогою поміж дібровами.
Місячно. Холодно. Ніч, як струна.
Десь за тополями, липами сонними
Піснею тихою осінь луна...




Нікому ми не брешем більш і щиро
Ніж брешемо в житті самим собі.




О Господи, за що ти дав біду –
В старому тілі душу молоду...

                                     


                                                                                   Анатолій Таранський

 Лубенграду

Ген, між Лисою горою
І святими у Мгарі
По-над Удаєм й Сулою
Величаються Лубни.

Зозулять церквами,
Рано ринком гомонять...
Вже не кіньми, не волами,
А автівками швидять.

Вже за тищу, а буяють,
Молодіють і цвітуть,
У садках й каштанах тануть,
По віках торують путь.

Владна на гербі булава,
Й міцно стиснута рука!
Хай же вас примхлива слава
Й доля дня не ошука.



Прийди, прийди Весно,
Явись,  явись – ясна,
Теплом крига скресне,
З даху брунька лясне.

Озвися струмками,
Пролісками, рястом.
Ми ж тебе чекали,
Мов зажура щастя.

Березневим смійся соком,
Квітами шануйся
Щоб куди не кинеш око –
Трави було буйство.

Прийди, прийди Весно,
Явись, явись –ясна,
Хай душа воскресне
Й земля наша красна.







Шабля Наталя – бібліотекар Мгарської сільської бібліотеки-філіалу Лубенський район

Батьківське поле

Волошкові стрічки.
Польові, босоногі дороги.
Із долоні степів, по колючій стерні –
Переоране батьківське поле.
Переспівують долю
мою невгамовні вітри.
Рідне поле у серці стернею ятрить.

Десь, у небі –
Струна журавлина озветься.
Явори затріпочуть
На крайці села.
І покличуть літа колосками у серці
Пригадати як пахне хлібами земля.


На іволги крило

Зітхну. Бо є тому причина.
Шумить у небі іволги крило.
Горить, пала червона горобина.
Коротке літо…ніби й не було.

Жоржини цвіт морозами зів’яне.
Тремтять осики, вкутавши туман.
Все йде до осені. Коли вона настане,
Розвіє вітер золотий обман.

Та іволгу ще манить позолота,
Хоч листя падає і падає до ніг.
Із кожним днем тепло тихцем відходить
Скінчиться осінь, а за нею – сніг.

Прощальний лист
присв. О.Онисиму
  
Чолом тобі, монаху, - добрий друже!
Чернецтва світ… величний спів псалмів.
Чолом тобі, мій лицар, не байдужий
До прикрощів і радостей моїх.

Сутана чорна – знак перестороги.
Моління, каяття на вівтарі…
І знає Бог твого життя дороги
Та що лишиш у сніжному Мгарі.

Далекий шлях у монастир Афону.
Жіноцтва світ тобі примарний, певно.
В молитві часу, з вічності полону
Ти інколи бодай згадай про… мене.


Світлана Сафронова – читачка бібліотеки

Снег  порошит глаза и колется
Я иду вдоль села, вот околица,
А вокруг  только  шорох  метелицы
И поземка мне под ноги стелется.
Я иду – тороплюсь, мне не холодно,
Беспокоит лишь мысль, что дорого.
Будет стоить мне это свидание
Гонит, гонит вперед ожидание.
А  метель  словно дворник услужливый,
Заметает следы ненужные.
Вот вдали огонек слабый светится
В сердце тайная радость теплится.
Ты метель – покрывало ажурное
Спрячь, укрой мои чувства бурные.
Чтобы глаз посторонний, лихой
Не накликал беды мне какой.
                                     



Немає коментарів:

Дописати коментар