Краєзнавча сторінка

Міжнародний день пам’яті жертв Холокосту


       27 січня відзначається  Міжнародний день пам’яті жертв Холокосту встановлений  Генеральною Асамблею  ООН. Саме в цей день, у єврейській громаді міста Хеседі «Шофар», зібралися представники громадськості, літератори, усі небайдужі, щоб вшанувати  пам’ять євреїв, які загинули  в роки Другої світової війни. Голова єврейської  громади Генадій Хенкін розповів про страшну трагедію свого народу, яка назавжди стала пересторогою  від  расизму та  ксенофобії,  які на жаль досі існують у сучасному світі. Своїми думками з цього приводу поділились член  Спілки письменників України Раїса Плотникова, громадський активіст Петро Гудзь, історик Валерій Козюра, працівник центральної районної бібліотеки ім. Малика Тетяна Сафронова, свідок подій Другої світової війни Євгеній Слодзинський. Учасники заходу  мали змогу також переглянути  страшні документальні кадри, які не залишили байдужими жодного з  присутніх.   




Василь Симоненко



  13 грудня виповнилось  50 років із дня трагічної смерті нашого видатного земляка, витязя молодої української поезії Василя Симоненка. В бібліотеках  Лубенської  ЦБС  були організовані книжкові виставки, перегляди літератури, літературні години присвячені пам’яті видатного поета та справжнього громадянина. В Тарандинцівській ЗОШ пройшов літературно - музичний вечір, учасниками якого стали учні, літератори, бібліотекарі, гості із різних куточків Полтавщини. В актовій залі  лунали вірші  Василя Андрійовича та присвяти йому від поетів-земляків Олександра Печори, Наталі Баклай, Раїси Плотникової, Юлії Манойленко  та  пісні написані на його слова у виконанні Олени Білокінь та Віталія Мороза. А в районному будинку культури вже в одинадцяте відбувся конкурс читців творів Василя Симоненка. В двох вікових категоріях переможцями стали: Старовойт Сергій, Тараненко Євген, Обмок Олена, Захарченко Альона, Кудлай Дмитро, Руднікова Наталя, Кононенко Вікторія, Несен Єлизавета,Гринь Оксана, Калайда Дмитро, літературні гуртки та студії із Тарандинцівської ЗОШ, Лубенського фінансово - економічного коледжу та загальноосвітньої школи № 1. Симоненкове слово живе і  вже багато років вчить нас  любити Батьківщину,  поважати свою мову та історію,  бути на цій землі  Людиною та Громадянином. 







 

Фонди Лубенської центральної районної бібліотеки ім. В.К. Малика збагатилися новою книгою письменниці Наталії Баклай «Літературні постаті Лубенщини». Видання надруковане комунальним видавництвом «Лубни» та присвячене 1025-літтю нашого міста.         Випуск цього короткого біобібліографічного нарису є по своїй суті відтворенням історичної справедливості стосовно літературних постатей, які зробили значний внесок у формування української національної культури і, відповідно, української національної літератури.         Автор надає можливість побачити далекі горизонти становлення творчої плеяди лубенців у літературному контексті XVIII-XX століть. Творчі портрети подаються свідомо не в алфавітному порядку, як це прийнято, а з урахуванням епохи, часу, в якому проживали письменники, тобто хронологічно.
         Запропоновані матеріали не є повною та вичерпаною інформацією про кожного з письменників. Але репрезентоване увазі читачів видання може послугувати основою для написання творчих робіт, рефератів чи для подальшого дослідження життя окремих авторів.          


Квест «Мій рідний край легендами і славою овіяний»


    Для Лубен та лубенців нинішній рік щедрий на ювілейні дати. 18 вересня виповнюється 1025-та річниця заснування міста та 70 років від дня визволення його від німецько-фашиських загарбників. З нагоди цих свят Лубенська центральна районна бібілотека ім.  В.К. Малика провела квест «Мій рідний край легендами і славою овіяний» для учнів 10-го класу Лубенської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату Полтавської обласної ради. З роpповідей працівників бібліотеки, Лубенського краєзнавчого музею та учениці школи № 6 10-а класу Брижахи Аліни діти почерпнули багато цікавого про історичні та культурні пам’ятки рідного міста.











До Дня незалежності України на абонементі оформлено виставку «Нехай рушники заговорять...»

Вишитий рушник, як і калина, споконвіку був символом України. В давнину він вважався оберегом. Рушники захищали житло від злих сил, а людину від негараздів. Вони супроводжували українців протягом усього життя в горі і радості. Він пройшов кріз віки, і нині усимволює чистоту почуттів,  глибину безмежної любові до всіх хто не черствіє душею.

З матеріалів, представлених на виставці, ви дізнаєтеся яке практичне та естетичне призначення мав рушник у житті українця, особливості вишивки в різних регіонах нашої країни. Майстрині можуть переглянути схеми вишивок, а також довідатись за якими правилами слід виготовляти та зберігати рушники, щоб вони стали оберегами.
Всі охочі зможуть помилуватися рушниками з різних куточків Полтавщини.


   //-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-// 


  До відзначення 1025 – річниці Хрещення Київської Русі  в читальній залі  центральної  районної бібліотеки  ім. Малика відбулася зустріч із письменницею, поетесою, керівником міжнародного клубу православних літераторів «Омілія» Світланою Коппел –Ковтун, яка представила громаді  свої нові книги: поетичну збірку «Сквозь тень» та філософську казку-притчу «Высекательница Искр». Письменниця  розповіла про основні засади духовного життя людини, зачитала вірші та прозові твори, які написані у формі казок та притч, подякувала з постійну підтримку свого чоловіка та однодумця Андрія Ковтуна. Чудове спілкування із непересічною особистістю стало справжнім духовним  святом для  читачів бібліотеки ім.. В. Малика.




//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//-//

Центральна районна бібліотека ім. Володимира Малика  ярмаркувала в м.  Суми

   
Програма «Бібліоміст», яка відома на теренах нашого краю з 2010 року, на початку літа  оголосила   про проведення серії міжрегіональних бібліотечних ярмарків «Бібліотечні інновації для громад: створюємо майбутнє».
В Україні публічні бібліотеки мають достатній потенціал для забезпечення інформаційних потреб громадян і ресурсів для розвитку місцевих громад.  За роки впровадження програми «Бібліоміст» бібліотекарі з усієї країни ( в т.ч. і бібліотекарі Лубенщини ) отримали можливість підвищити свій професійний рівень, поліпшити матеріально-технічну базу закладів, і запропонувати населенню послуги нового рівня.  Створено попит на сучасну систему бібліотечно-інформаційного обслуговування.  Разом з тим, у жовтні 2014 року програма «Бібліоміст» завершиться, а очікування населення щодо послуг бібліотек і потреба забезпечення доступу до актуальної інформації залишаться. Відповідей і шляхів забезпечення розвитку бібліотечної сфери є багато.  Обговорити можливості у регіонах і обрати найефективніший шлях підтримки бібліотечних інновацій – основна мета проведення ярмарків.
         За результатами конкурсу заявок з чотирьох областей (Сумської, Полтавської, Київської та Чернігівської ) було відібрано лише 20 учасників .Це обласні наукові  бібліотеки, обласні бібліотеки для юнацтва, дітей .Тож приємно і відповідально , що  серед  цих 20-ти - книгозбірня  ім. Володимира Малика ( директор Валентина Сьомак ).
Саме ця бібліотека здобула право  представляти на  ярмарку бібліотечних інновацій свій проект «Вік навчанню не завада», метою  якого є навчання літніх  людей навикам вільного користування комп»ютером. Партнером цієї програми виступив  Територіальний центр соціального обслуговування Лубенської міської ради  (директор Наталія Сухонос ). Протягом двох навчальних років літні люди міста отримали можливість безкоштовно навчатися працювати на комп»ютері та в мережі Інтернет.
Слухачі курсів розширили межі соціального спілкування, навчилися презентувати в мережі Інтернет власноруч вироблені вироби, стали брати участь у мереженому маркетингу. Тепер це постійні користувачі бібліотеки, активні учасники всіх культурно - мистецьких заходів,   читацьких об»єднань.
         Демонстрація бібліотечної інновації , її презентація (проводила завідувач відділу  інформаційного сервісу Оксана Василенко ) та демонстрація бібліотечного відео визнані достойно. Бібліотека привезла в Лубни  відповідний сертифікат Української бібліотечної асоціації.
         Одночасно з експозицією бібліотечних інновацій Тетяна Бондаренко, завідувачка  відділом  надання соціальних послуг територіального центру   взяла участь у роботі конференції у форматі «Пошук майбутнього».
Методика пошуку майбутнього допомагає виявити можливості налагодження спільних дій, зважаючи на різноманіття інтересів та уявлень.
Пошук майбутнього серйозно розглядає інтереси й потреби людей і дає безпосередню можливість згуртуватися з тими, хто перебуває в контексті тієї ж ситуації. Метод не вимагає ні залучення експертів, ні довготривалих досліджень і збору інформації, ані спеціальних знань для того, щоб уможливити задоволення людьми власних потреб. Пошук майбутнього допомагає зрозуміти, де ми знаходимося і працює з тим, що ми маємо. Учасники конференції працювали в малих групах і шляхом дискусії змогли  сформулювати рішення і план дій навколо спільного виклику: як інноваційна бібліотека може ефективно сприяти розвитку громад!
         Міжрегіональний   ярмарок  відвідали перші особи  Сумщини міський голова Геннадій Мінаєв, заступники  Сумської ОДА,  директор програми «Бібліоміст » Матей Новак,  Президент УБА  Ірина Шевченко, людина 2012 року на Сумщині за версією газети «Панорама» Орест  Коваль, представники найрізноманітніших ЗМІ.
         З новими ідеями,  перейнятим досвідом, неперевершеними враженнями, особливо від перебування в надзвичайній , сучасній, європейського зразка установі –Науковій бібліотеці  Академії банківської справи  повернулися  учасники   бібліотечного форуму. 









Свято на луках

 28 червня на луках поблизу села Засулля відбулося святкування 90-річчя утворення Лубенського району. Бібліотечні працівники району прийняли найактивнішу участь у презентації своїх місцевих громад. Члени клубу “У дружньому колі” (абонемент ЦРБ) також відвідали дане дійство. Так, саме дійство - вражаюче, масштабне, не схоже на інші. Багато незабутніх вражень отримали всі від перебування на цьому святі.
Цікавими були презентації сільських рад, які були наповнені народним українським колоритом. “Очі розбігалися” від кольорового розмаїття вишиванок, які вражали красою орнаменту та майстерністю виконання. Ляльки-мотанки, паперопластика, плетіння, вироби із лози, художня творчість - все це було представлено умільцями Лубенського краю. І члени клубу, і працівники бібліотек насолоджувалися співочими талантами наших земляків, адже свою майстерність презентували кращі творчі колективи району.

















Нещодавно  Лубни  та район  відвідали наші колеги з Кременчуцької міської ЦБС


     Нещодавно  Лубни  та район  відвідали наші колеги з Кременчуцької міської ЦБС. Неповторні враження вони отримали від екскурсії до Мгарського  Спасо – Преображенського монастиря   та  Кургану  Скорботи, з  визначними віхами історії рідного краю їх познайомила бібліотекар Мгарської сільської бібліотеки Наталя Шабля. Потім вони відвідали у Тарандинцях музей Василя Симоненка, де чудову екскурсію для них провела вчитель місцевої школи Яценко Світлана Борисівна. А потім, разом із завідуючою організаційно-методичним відділом Тетяною Сафроновою,  бібліотекарі здійснили прогулянку по  нашому славетному старовинному місту. Спілкування з колегами з Лубенської централізованої бібліотечної системи, неповторні лубенські краєвиди, історичні та культурні пам’ятки,  сподіваємось, надовго залишаться в пам’яті  наших гостей.

«Аіст: сильніший від смерті»

        На Київській Міжнародній книжковій виставці 2013 року в Українському домі великий інтерес у відвідувачів викликало посмертне видання українською мовою книги «Аіст: сильніший від смерті» нашого земляка,  лауреата  Шевченківської премії Олексія Дмитренка,  здійснене у столичному видавництві «Криниця». Презентував  книгу, директор видавництва, заступник голови Українського Фонду Культури,  Народний художник України, лауреат Шевченківської премії лубенець Леонід  Андрієвський.  Гостями виставки стали відомі лубенські краєзнавці,  лауреати літературно-мистецької премії ім. О. Дмитренка Ігор та Валерій Козюри, чиї книги в останні роки також гідно представляють наш край на виставці. 






26 квітня 2013 року о 14.00 в читальній залі центральної районної  бібліотеки відбудеться презентація нової книги Раїси Плотникової «Без фіранок»

ЗАПРОШУЄМО УСІХ БАЖАЮЧИХ!
Плотникова Р.
Без фіранок: поезія/ Р. Плотникова. – Лубни: Комун. вид-во Лубни, 2013. –242 с.
Видатні місця Лубенщини.

Гінцівська стоянка.
         Стоянка Гінці Полтавської області, Лубенського району являється одним з найвідоміших  пам’ятників  древнього кам’яного віку.  Це  пізньопалеолітична ( 15-13 тис. р. тому) – перша памятка доби  палеоліту,що стала відомою на Україні. Розташована між селами  Духове і Гінці ,на правому березі р. Удай.  Виявлена у 1871 році  при земельних роботах  у садибі Г.С. Кирякова.  Матеріали були подаровані власником Гінців Лубенській чоловічій гімназії. Вперше проведені розкопки  у 1873 році  Ф.І. Камінським . Подальші  дослідження проводились  В.М. Щербаківським ( 1914-16рр. за участю В.І. Вернадського, В.О. Городцова ), І.Ф. Левицьким ( 1935 р. )  І.Г. Підоплічком,В.Я. Сергіним ( 1977-80,1985 ).
         Культурний шар залягає у товщі лисовидних суглинків на глибині 2.4-3 м. Тут знаходиться кілька  житлово-господарських комплексів, що складалися з житла , округлих господарських ям-сховищ діаметром 1.5-2 та глибиною до 1 м, заповнених кістками  тварин, невеликих вогнищ і кострищ. Одне з жител мало округлу в плані  форму, по контуру якого знаходилось 27 черепів мамонта. Внутрішній простір був заповнений бивнями (понад 30), лопатками і тазовими кістками мамонта, що раніше були на покрівлі та стінах  наметоподібного житла  і впали всередину після зруйнування. У центрі- наземне вогнище , а також вогнища під житлами.  Серед  знахідок – близько 4700 виробів з кременю, 470  знарядь. Цікавим є уламок бивня з   нарізками, який вважають одним із зразків  календаря первісної людини. Фауністичні залишки  представлені кістками  мамонта, ведмедя,  песця, зайця, байбака ,вовка.  Матеріали зберігаються у Лубенському та  Полтавському краєзнавчих музеях , Інституті археології ( Москва ). Переважна частина їх втрачена.

БІЇВЦІ.
         Біївці- село Лубенського району, центр  сільської ради . Розташоване на річці Удай за 30 км від м. Лубни. Належали до Лубенської сотні, з 1750 р. –Снітинської сотні Лубенського полку. 1764 р. входили  до володінь військового товариша Юр”єва  і хорунжого  Ониська Манівця. 1780 р. селом володів Манько. 1781 р.- у складі  Лубенського повіту, Київського намісництва, з 1802 року – до Полтавської губернії.  За переписом 1859 року – власницьке, козацьке село Тарандинцівської волості Лубенського повіту.
         Уродженцем  с. Біївці є відомий український  поет – Василь Симоненко   (8.01. 1935 ). У хаті ( проста долівка, ряднина, барвисті рушники), де народився поет – нині  музей В.А. Симоненка. Уже в ранзі музею –кого тільки не бачила ця хата з різних куточків України .(відомі письменники, друзі Б. Олійник, М. Сом., А.Погрібний, М. Наєнко та ін.) Нині вона відремонтована.  В 1965 році на громадських засадах було створено  музей, який розмістився в  хаті, де народився В. Симоненко. Експозиційна площа 42 кв.м., було спочатку 57 експонатів. Завідувала музеєм вчителька місцевої школи О.Куляба.
В 2005 р.( в рік пам’яті  В. Симоненка на Полтавщині ) в Біївцях ( біля  школи )                                                                                                                                                                         відкрито  пам’ятник  В.Симоненку, який і сьогодні залишається нашим сучасником . Пам’ятник  - це справді достойний монумент ( автори  скульптор О. Цись  і  архітектор О. Зот, спонсори колектив Полтавського  педінституту ім.. В. Короленка (ректор В. Пащенко ),Лубенська асоціація органів місцевого самоврядування( голова Алєксєєнко В.М. ), ПП В.Тараненко, Р.Дрок, Т.Тараненко ).

Музей В.Симоненка ( Тарандинцівська СШ)
         В 1949 році Василь Симоненко після закінчення семирічної школи  в рідному селі Біївцях вступив до  восьмого класу Тарандинцівської школи (директор Ф.Барабаш).Ті  повоєнні роки були нелегкими До школи Василь щодня долав 9 км. Найбільше любив літературу і математику.  Школу закінчив із золотою медаллю У  старенькій будівлі школи  при вході висіла  меморіальна дошка, що свідчить: цю школу закінчив  „витязь молодої української поезії „ Василь Симоненко. У школі був клас, в  якому  обладнано стенди з матеріалами про земляка.
         В 1994 році, коли було зведено  нове приміщення школи ці експонати  розмістили в окремому приміщенні.(директор В. Бут ) Так  було  створено музей В. Симоненка. З нагоди  70- річчя від дня народження поета  музей було оновлено ( худ. В. Юрієвич ,лауреат премії В. Симоненка за 2004 рік ). Сьогодні  в музеї проводяться  екскурсії

Криниця  Коцюбинського в Єнківцях.
         В нашому районі, в долині на правому березі Удаю( біля с. Єнківці) є криниця. Про неї згадували в 1847 році в ”Записках” Південно-Західного відділу Географічного товариства є коротенька публікація з чудовим заголовком „. Щось стихійне,чудесний хаос звуків ...” Писали про криницю і ”Полтавские губернские ведомости” і „Киевский телеграф”
         В 1883 р. журнал „Киевская старина „ під заголовком„ Незвичайний  ярмарок ”  вмістив велику статтю О. Левицький, який зазначив, що він вирішив написати про „...таке явище народного життя, яке являє не один етнографічний, але разом і історичний, і, якщо хочете, частково навіть  археологічний інтерес ”.
         „Якщо ви заговорите  з лубенським обивателем  про місцеві визначні пам’ятки, то він насамперед запитає вас: а ви були в «Криниці»? І одержавши негативну відповідь, настійно почне радити Вам  відправитись туди на „ десяту п’ятницю і побувати на тамтешньому ярмарку„ (О.Левицький).
         Мова йшла про традиційний ярмарок біля цілющої „чудотворної „криниці. Джерела виникнення криниці  і ярмарку біля неї - у сивій давнині. Але в 18-19 ст.  та й на початку 20 ст. ярмарки тут  досить відомі. До всього це ще і співучий ярмарок, на який збиралися хори з усієї округи.
         Докладно описав «криничний» ярмарок В.Милорадович в 1900 році в «Лесной Лубенщине». В 1908 році на ньому побував М. Коцюбинський,який проживав тоді  в с. Кононівна Пирятинського  повіту ( нині Черкаська обл.).

КРИНИЦЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
Зв’язки Великого Кобзаря з полтавським краєм тісніші, ніж із будь - яким іншим куточком України, виключаючи хіба що рідну  Київщину, тепер - Черкащина Все життя його творчу уяву тривожили полтавські враження й знаходили вираження в слові. Не є винятком і наш Посульський край.
Мальовниче  село  Ісківці   на р. Сліпорід за 18 км  від Лубен. Засноване  на початку ХУ11 ст.( стара назва – Юсківці ). Є на карті французького картографа Г. Л. де Боплана. Крім поміщицьких селян, там жили  козаки. Тут народився  поет і етнограф , критик О. Афанасьєв- Чужбинський, у якого в гостях бував Т.Г. Шевченко. Перший приїзд відноситься  до 2-ї половини липня 1843, другий відбувався наприкінці жовтня 1845, коли Кобзар пробув тут  два дні; востаннє поет відвідав Ісківці в 1-й половині лютого 1845, запросивши  Афанасьєва – Чужбинського супроводжувати  його в поїздці Чернігівщиною. З Ісківець  вони їздили до спільних знайомих, " і саме в тих поїздках, - зазначає Афанасьєв – Чужбинський, - я встиг  трохи  ближче придивитися до цієї цікавої  людини". Пізнього осіннього вечора  вони разом  читали поему  А. Міцкевича  "Дзяди", потім поет приніс  води від криниці , яка збереглася й досі і за  чаєм  розповідав про своє минуле.  "Світанок застав нас за бесідою,- згадував наш земляк ,- і тоді тільки я повністю зрозумів Тараса". Розмовляв Шевченко лише українською мовою й одного разу , побачивши у Афанасьєва – Чужбинського свою поему "Тризна", пошкодував, що написав її чужою мовою. Про  перебування Кобзаря в  Ісківцях довгий час зберігалися перекази. Про зустріч із поетом  розповідав   у 1918 році 90- літній Т.Г. Черненко. Пам’ятали люди  про розмови  Шевченка  з селянами на Челядній горі, про те, як прогулювався поет берегами Сліпороду, про відвідини родини  Кривицьких, хата яких збереглася до 60-х років ХХ століття. Згадували, що поет читав селянам  свої твори і грамотним   роздавав їх на пам’ять. Гостюючи в Афанасьєва – Чужбинського, який один із перших своїх віршів "Шевченкові"
( "Гарно твоя кобза грає") опублікував 1843 року  в альманасі "Молодик", Шевченко читав йому також  свої твори " Іван Гус " і, ймовірно "Великий льох".
Точилися тут розмови про побут і звичаї  кавказьких народів. Шевченко пробував  перекладати А. Міцкевича, але так і не довів справу до кінця.
Пам’ять про перебування великого поета в Ісківцях стала частиною історії села. Тут  завжди  відзначаються  Шевченківські дні, оберігається криниця, з якої поет брав воду.. Відновлена вона 1959 року з ініціативи вчителя місцевої школи Івана Федоровича Булатецького за  матеріальної підтримки тодішнього колгоспу ім.. Шевченка. Знаходиться  вона поблизу гори Челядна, на якій  збирав біля себе на розмову  селян і дворових. У 1959 році стояла вона на городі Палажки Никифорівни  Шолудько.  На бетонній цямрині напис: "1846. Криниця Т.Г. Шевченка". Дата розділяється невеличким  портретом Кобзаря під склом, умонтованим у бетон.
Криниця Шевченка – одна із Шевченківських реліквій с. Ісківці, місце паломництва екскурсантів і  бесід про зв’язки поета з Полтавщиною. 1966 року біля клубу встановлено погруддя поета. На честь цієї сільської події хор під керуванням учительки М.С. Петровської  виконав пісні на  вірші Т.Г. Шевченка " Думи мої ", " Реве та стогне Дніпр широкий ","Заповіт ". А в 1967 році т цей хор  виступав в Каневі  біля  пам’ятника Кобзарю.
         Нині  криниця - безцінна  пам’ятка нашого краю.  До сьогодні в селі шанують пам’ять  свого  земляка і Великого Тараса. Щороку в останню неділю травня біля  криниці Шевченка  проходить районне свято „В сімї вольній, новій ”. Тут кожен  може достоту напитися з Шевченкової криниці. І тим самим  вплести в вінок пам’яті із пахучих квітів, зібраних на прекрасній і духовно щедрій  полтавській землі свій скромний  внесок.

Пам’ятний знак лицарям  Северина Наливайка.
         У день відзначення 405- річниці Солоницької трагедії, тобто останньої битви  Северина Наливайка з  польським військом -1596 ) відкрито  пам’ятний знак лицарям Северина Наливайка ( поблизу Лубен, неподалік мосту через Сулу).
         Повстання Наливайка було першим масовим народним рухом в Україні та Білорусії проти польсько-шляхетського поневолювання. Та, на жаль, Річ Посполита зібрала сили і повстанці були змушені відступати - до  Дніпра, а потім до Сули, щоб перейти польсько-російський кордон і знайти захист у російського народу. Відступали вони переобтяжені сім’ями, поволі, і С.Жолкевському пощастило перехопити їх під Лубнами на р. Солониці.
         Збудувавши міцний табір ,С.Наливайко два тижні хоробро оборонявся. Та в таборі почався голод, людей косила пошесть і реєстрові козаки пішли на згоду з Жолкевським. Вони видали йому С.Наливайка і М.Шаулу.  та інших керівників повстання, але й самі загинули, бо гетьман не дотримав свого слова, наказав вирізати повстанців і їхні сім’ї, хоча обіцяв їм, якщо складуть зброю вільний вихід у Росію. Лише незначній частині пощастило вирватися із оточення . А С. Наливайка  було відвезено у Варшаву і після жорстоких  тортур спалено „в мідному бикові” (казані ).

Курган Скорботи
         Голодомор 1932-33 років - одна з найтрагічніших подій в Україні за всю багатовікову історію нашого народу, трагедія, яка завдала жорстокого удару по генофонду української нації. В багатьох населених пунктах області споруджено пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам голодомору. За ініціативою письменника- земляка Олекси Коломійця та Українського фонду культури на Горі Зажури в Лубенському районі, поблизу Мгарського Спасопреображенського монастиря, споруджено   меморіал народної  скорботи „ Голодомор-33”.  Домінантою  меморіалу є насипний курган, над яким  встановлено великий дзвін, що завершується  Хрестом. До нижнього  краю  великого дзвону прикріплені малі дзвони, кількість яких сягає 30- від усіх областей України, Президента, Слов’янського центру, Малої Академії народних ремесел м. Івано-Франківська ,кіностудії „Укртелефільм”, лубенців. На великому дзвоні напис ”Голодомор -1933-коли відходить одна людина-з нею вмирає світ. Коли ж мільйони ідуть в прірву – тоді вмирає вже ціла галактика”. Зліва від меморіалу  знаходиться дзвін, встановлений  12 серпня 1990 року,коли вперше на горі проведено освячення місця.
Автор проекту-заслужений архітектор СРСР А.Ігнатенко

Вовчицький краєзнавчий музей.
         Народний музей у с. Вовчику створений 1948 року. Його засновник і до  останнього завідувач заслужений учитель УРСР І.І. Наєнко в 1968 році музей був удостоєний народного. З 1987 року він знаходиться у новому приміщенні. Тут же розмістилася і картинна галерея.  10 тис. Експонатів висвітлюють історію села, району з давніх часів до наших днів. Значна увага приділена в експозиції пам’яті односельців, загиблих в роки ВВВ: фотографії, документи, нагороди, листи з фронту ,земля, привезена з місць боїв, в яких брали участь земляки.,В 2-х залах картинної галереї експонуються роботи художників В. Чегедари, М.Мордика, В. Ситника  . Представлені роботи народних умільців села – вишивальниці Н.Чумак, килимарниці –А.Іващенко, художників-аматорів –М.Гаєвського,І.Клепача,І.Глушка, П.Киричка, В.Дорошенка, різьбляра по дереву М. Шостака та  дитячі малюнки.

ВІЛР( всесоюзний інститут лікарських рослин )
         В с. Березоточа на площі 469.5 га розкинулись поля Української зональної дослідної станції  лікарських рослин.
         В 1721 році в Лубнах була відкрита Петром 1  аптека.  Одночасно його указом в Тернах та в Лубнах закладено було 2  Ботанічні сади - «аптечні городи», загальною площею 50 десятин.  Це поклало початок розведенню лікарських рослин. В 1809 р. в Лубнах відкрилась вільна аптека Франца Деля. В 1912-13рр. У справу заготівлі лік. рослин включилось  Лубенське с/г товариство. Департамент землеробства в 1915 р. провів міжвідомчі збори, на яких був присутній наш земляк,уродженець с. Засулля А.Г. Зайкевич, (пізніше відомий вчений ) який в виступах пропонував організувати дослідну установу. В 1916 р.  з ініціативи Лубенського товариства с/г і його секретаря П.Гавсевича на окраїні Лубен був організований  розсадник лікарських рослин. ,що перетворився в дослідну станцію. В 1925 р. станція була переведена на околицю с. Березоточа, де знаходиться і понині. В  ній проростає до 1000 видів лік. рослин. Тут розроблено технологію вирощування для 80 лікарських культур. В 1965 р.  працівники ЗДС представили більш 140 розробок,більша частина яких впроваджено  в виробництво. Це 70 препаратів із рослинної сировини.  В 2003 році станцією  підготовлено  і видано книгу, яка є в фондах центральної районної бібліотеки ім. В. Малика.

Брати Шемети і перша українська газета.
         Неподалік  Лубен ( між  Лубнами і Клепачами ) встановлено пам’ятний знак братам Шеметам- видавцям і громадським діячам. Володимир Шемет-випускник Київського університету, член  Першої державної думи.  Микола Шемет –недавній гімназист, який став редактором і фактично відповідальним за першу українську газету в Росії українською мовою «хлібороб» (п’ятитисячний тираж )  «Хлібороб»  мав неабияке поширення і хоча його вийшло всього 5 номерів він зіграв неабияке значення як  першої української газети. А прогресивний зміст її  позитивно вплинув на  подальший розвиток літературної мови. Шеметів звинувачували у національній обмеженості. Верстав газету метранпаж  Хотяков, який у 20-х роках випускав й окружну газету «Червона Лубенщина».

Мгарський Спасопреображенський монастир
         Мгарський монастир – чоловічий. Знаходиться у с. Мгар на правому березі р. Сули при впадінні до неї р.Ольшанки. Заснований 1624 року коштом Р. Вишневецької українським церковним діячем  Ісаєм  Косинським. Він походив з української православної шляхти.  Був ігуменом  Густинського монастиря, Межигірського та Києво-Братського монастирів,засновником Ладанського Покровського монастиря,одним з організаторів  київської братської школи.1684 року  було розібрано дерев’яну  Преображенську церкву і за  ініціативою  гетьмана І.Самойловича  закладено мурований  Спасо-Преображенський собор (1684-92)( архітектор  І.Баптіст і М. Томашевський.) 1736 року  пожежа знищила  дерев’яні споруди разом  з Михайлівською церквою(закінчена 1690 )   У середині 18ст.збудовано келії(не збереглися), 1785 року-бароккову дзвіницю. Мурована,триярусна.  1786 року зведено  будинок ігумена-перебудований в 19 ст. у стилі класицизму. У 19ст. зведено теплу Благовіщенську церкву в псевдоіталійському стилі.  В розписах брав участь  укр.. художник І. Максимович, уродженець Пирятина.
         1737 р. ігуменом,1744р. першим архімандритом монастиря був укр..  освітній і церковний діяч ,письменник  Я.А. Горленко. У Мгарі у чернецтві перебував син Б. Хмельницького Юрій. На території монастиря поховані  константинопольський       патріарх Афанасій Пателарія і Серафім Анін,київський митрополит  Йосиф Нелюбович-Тукальський, архієпископи  тобольський Амвросій Келембет  і полтавський, а згодом  псковський – Мефодій Писнячевський. До монастиря приписано скит 1889-91 рр. Замість каплиці збудовано  Афанасївську церкву.




Підготувала директор Лубенської ЦБС                     В.І.Сьомак





Немає коментарів:

Дописати коментар