З любов’ю до України

     22 жовтня виповнилося 150 років від дня народження російського поета, прозаїка, перекладача, лауреата Нобелівської премії з літератури  Івана Олексійовича Буніна. Геніальні твори письменника увійшли до скарбниці світової літератури й донині змушують людські душі просвітлено печалитися і радісно підноситися.  

     Життя письменника нерозривно пов'язане з Україною. Він дуже глибоко відчував її та присвятив багато сторінок у своїй творчості, особливо в останнім (біографічнім) романі «Життя Арсеньєва». Вперше відвідавши терени питомої України в юнацькі роки,  загалом провів тут понад 14 років. Мешкав в Одесі, Харкові,  довгі періоди  жив у Полтаві, де працював у статистичному бюро,  бібліотеці земської управи,також  був журналістом місцевих видань.  Не раз приїздив до Києва, Канева, Миргорода, Катеринослава, подорожував багатьма містами й містечками України. За його власними словами, «…жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його». Аби долучитися до славної української  історії, бував на Хортиці, 1890р., мандрував  на пароплаві Дніпром.  «Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике поле, не можу без хвилювання бачити очеретяні дахи, стрижені селянські голови, жінок у жовтих та червоних чоботях, плетених кошиків, у яких вони носять на коромислах вишні та сливи… «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, сонце гріє, вітер віє на степу козачім…» Це Шевченко — цілковито геніальний поет!», — написав Іван Бунін у  «Житті Арсеньєва»). 

    Письменник з великим інтересом стежив за українською літературою, ходив на спектаклі трупи Панаса Саксаганського, захоплювався грою славетної актриси Марії Заньковецької. Переклав російською мовою вірші Тараса Шевченка «Закувала зозуленька» та «Заповіт», а ще поезії  Бориса Грінченка,  оповідання Олекси Стороженка.