ЗБИРАЧ СКАРБІВ НАРОДНИХ – 180-РІЧЧЯ В. МИЛОРАДОВИЧА. 

      Цього тижня святкує ювілей наш відомий етнограф, суддя, фольклорист і науковець, що мешкав у селі Литвяки – Василь Милорадович. Він зібрав історію наших сіл та церков, прізвищ і кутків, тисячі пісень, казок та легенд. З цієї нагоди Публічна бібліотека імені Володимира Малика зібрала на засіданні клубу «У дружньому колі» небайдужих читачів. Бібліотекарі Сніжана Кириченко та Марина Кононенко розповіли цікаві факти з життя судді сили чистої та нечистої. Спинилися не творах Милорадовича та їх цінності для нащадків. Народився майбутній краєзнавець 13 січня 1846 р. на Лохвиччині. Після Полтавського кадетського корпусу та юридичного факультету Харківського університету працював у Полтаві, а згодом — мировим суддею в Лубенському повіті. Із часом чуйність та людяність Милорадовича знайшли серед колег шану, а від простих людей – вдячність. Так, мешканці села Лукім’я написали та вручили людяному судді колективну Подяку. Коли ж Милорадович вийшов на пенсію, взявся за народознавство професійно: у журналі «Київська старовина» 1890 року було опубліковано його першу фольклорну працю  про лубенські весільні пісні. У 1899 році Російське географічне товариство нагородило Василя Милорадовича срібною медаллю за збірку казок. У 1903 році Милорадовича обирають почесним членом Полтавської архівної комісії.  На схилі літ етнограф ще й заявив про себе як віршувальник та перекладач. «Там, де жив Василь Петрович, був великий сад, і чимало дерев він посадив сам, щепив яблуні — любив це робити. Бабуся, згадуючи, казала, що він був добрий, великодушний», - згадують нащадки етнографа. Згадайте й ви автора української демонології, енциклопедії про життя селян, нарисів з народної медицини, колискових, свайбових та рекрутських пісень, майстра опису старовинних обрядів та нашого буття.