ГОЛОВНИЙ ОТАМАН 

        Нині народився очільник Директорії та військ УНР – Симон Петлюра. З нагоди 145-річчя від дня народження видатного військового та політичного діяча, публіциста й літературного критика фахівці Публічної бібліотеки імені Малика підготували історико-патріотичну годину «Великий син українського народу». Захід відбувся в гостинному залі ВСП «Лубенський фінансово-економічний фаховий коледж ПДАУ». Бібліотекарі Марина Кононенко та Лариса Гончарук розповіли про найбільш цікаві факти з біографії отамана, пов’язані з нашим краєм. Видатний діяч українського національного руху народився 22 травня 1879 р. в родині полтавського візника, що мав козацьке коріння. Окрім Симона у Василя та Ольги Петлюр було ще восьмеро дітей. Більшість із них отримали духовну освіту, а рідний племінник Симона з часом став патріархом Мстиславом. Тож не випадково, що й Петлюра спочатку вступив до Полтавської духовної семінарії та залицявся до доньки лубенського священика, що навчалася разом із його сестрою. Пилип Капельгородський, що був на три роки меншим за Петлюру, згадує про їхнє навчання у семінарії так: «Нам треба гуртувати кращих товаришів і будити національну свідомість. Приходьте завтра на вечірку, там поговоримо. Приведіть когось зі своїх друзів... Ладно?» Переді мною був найактивніший із семінарських крамольників, чийого прізвища не міг байдуже чути панотець ректор: «Ах, цей іще мені П е т л у-у-р-а! – протягував він». Хлопець захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці та літературою. Шанувальник творчості Миколи Лисенка, любитель білих коней і бронепотягів, організатор українських збройних сил прожив коротке, але яскраве життя. Тож представники коледжу, а це групи – 11,12, 20, 21, 27, 29 не лише переглянули унікальну хроніку з життя Симона Петлюри, але й долучилися до його творчого спадку. Під час інтерактивного опитувальника «Цитати Симона» молодь аналізувала та порівнювала думки політика, що є суголосними із нашим сьогоденням. «Найбільшою перешкодою для визнання суверенності України є гіпноз самого імені росія. Цей гіпноз треба розвіяти…», - писав Петлюра 14 травня 1922 року. А згодом говорив таке: «Добровольців і більшовиків наші козаки об'єднують одною ненавистю. Північна Росія завжди з'являється до нас встановлювати закон. Після віків неволі Україна жадає життя... Воскресне наша Україна, скине з себе московсько-більшовицьке ярмо. Не забувайте про мучеників і праведників наших. Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по людському!»