ЧОРНОБИЛЬ – СЛЬОЗИ, ГІРКОТА ПОЛИН

Зерно скаже тобі про дощ,

Про краплину малу на ньому,

Про чорнобиль і нехворощ

І дорогу – назад до дому.

      Колись, далекого 1976 року, видатний письменник Микола Вінграновський написав ці віршовані рядки, що за десять років стали пророчими.  В історії нашого народу чимало скорботних дат, одна з них - квітень 1986 року, коли над Поліссям здійнявся зловісний вогонь радіаційного вибуху. Чорнобиль і досі є незагоєною раною. Трагедія забрала життя багатьох людей, завдала шкоди здоров’ю мільйонів українців та вважається найжахливішою катастрофою в історії людства. До роковин трагедії на Чорнобильській АЕС Лубенська публічна бібліотека імені Володимира Малика підготувала добірку видань з фондів книгозбірні, котрі, без сумніву, зацікавлять наших читачів. На виставці представлено наукову та художню літературу, авторами якої є й самі учасники ліквідації аварії. «Хай буде атом робітником, а не солдатом», ‒ звертається до нас напівзруйнований напис у Прип'яті. Саме таку назву має книга наших земляків-упорядників: голови Лубенської міськрайонної громадської організації «Чорнобильці Лубенщини» Василя Піцури та секретаря, історика й краєзнавця Лисенка Івана, котрий, на жаль, пішов із життя. Унікальні світлини та спогади лубенців-ліквідаторів повертають нас до людей, які одними з перших кинулися приборкувати «мирний атом». Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки зірки полинь, ще довго чутимемо чорні дзвони. Вони лунають за тими, кого вже немає, хто заплатив «мирному атому» своїм житлом, здоров'ям та життям.