СТОЛІТНІЙ КОШОВИЙ

         Спочатку він отримав від цариці  дворянство, а за тим – соловецьку яму, тож не випадково став героєм засідання літературно-історичного клубу «Червлені щити». З нагоди 250-х роковин – руйнування московською владою Запорізької Січі (15 червня 1775) та 335-річчя народження останнього кошового - Петра Калнишевського студенти Лубенського фахового медичного коледжу за ініціативи методиста закладу Людмили Науменко дізналися не лише про видатну особистість, а й родинно-торгівельні зв’язки, що пов’язували легендарного козака з нашим краєм. Учасники розглянули та дослідили напрацювання краєзнавців Лубенщини з фондів Лубенської публічної бібліотеки імені Володимира Малика, ознайомившись із найбільш цікавими документами.

Кошовий народився в селі Лубенського полку (нині Сумщина) та тривалий час підтримував із Лубнами дружні зв’язки. Учасники клубу зачитали лист кошовому від лубенського полковника Івана Кулябки за 9 вересня 1763 року, де наш полковник прохає Калнишевського, щоб той особисто проконтролював, аби запорожці не дурили лубенців під час купівлі вина. А ось вітальна листівка Калнишевського з Петербургу в Лубни за 12 лютого 1766 року: «Мій постійний благодійнику! З Поточним Новим роком Вас, мого благодійника, поздоровляю, бажаю усерднійше прожити літа благополучно і при здравії проводжать…»  Кошовий, сидячи в російській столиці, прохає лубенського полковника приглянути за сестрою і племінником, що служив у Лубенському полку. Через рік після руйнування Січі, 86-літнього козака ув’язнили на Соловках. Підземелля метр на два знаходилось під баштою – ні стати, ні розігнутись, хіба лягти на лаві. У товстелезній стіні було єдине віконце з подвійними ґратами. За рік до смерті в’язня помилували. Коли Калнишевського випустили на світ Божий, то уздріли сліпця з нестриженими кігтями в зотлілій одежі, від якої тхнуло землею, при цьому Калнишевський зберіг ясність розуму та певну самоіронію. «Я за чверть віку до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджуюсь повною мірою. Дайте спокійно смерті діждатися та інших, як мене, не мучте!»  – відказує вічний кошовий.