Палітра настроїв та голосів шістдесятих
Кінець 50-х початок 60-х років ХХ століття відзначений появою нової генерації творців, котрих покликало в цей світ Слово, убране в розкішні шати любові й мудрості, загартоване пам’яттю роду й народу. Вони проголосили своїм кредом правду, своїм героєм – людину, заговорили про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені несправедливістю, приниженням національної гідності. Це було щось: поет, який виступає проти. Нові імена засвічувались вмить і закріплювались в пам’яті читачів. Кожної нової поетичної публікації чекали більше, ніж запуску ракети. Саме їм, молодим, талановитим випала почесна місія – зв’язати воєдино розірваний ланцюг українського поетичного слова. «Було нам важко і було нам зле. Але нам не було негідно», - так відверто зізнавалась Ліна Костенко. Перебуваючи в умовах постійного політичного і національного тиску, поети-шістдесятники ніколи не зраджували своїм ідеалам. Їхнім сонцем була Україна, і вони, як соняхи, завжди були обернені до неї і в повсякденному житті, і в місцях ув’язнення та заслання.