У вирі життя

     23 квітня минає 100 років від дня народження письменника, журналіста, публіциста, педагога Тютюнника Григорія Михайловича.

 Коли говорять про Тютюнника, неодмінно згадують перше Григора — великого українського новеліста. А треба сказати, що Григір і Григорій були братами по батькові. Хлопці дістали одне й те саме ім'я  через випадковий збіг обставин. Відносини братів спочатку складалися важко, а потім стали прикладом сильної, світової братерської любові

Дитинство Григорія пройшло  в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. До школи пішов рано – у шість років. Учився легко й добре, хоча бешкетник був неабиякий. До перших спроб віршування вдався, навчаючись у Зіньківській десятирічці. 

      1938 р. Григорій вступив до Харківського університету. Навчання не завершив – почалася війна. Пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Влітку 1942 потрапив до німецького полону; через рік втік із концентраційного табору і партизанив на Кіровоградщині.
В грудні 1943, був поранений та знову потрапив у полон, з якого втік у квітні 1944. Приєднався до партизан  з’єднання майора В.Кокіна "За Батьківщину", що діяло на території Чехословаччини. Через важкі поранення Григорія комісували.  У квітні 1945 повернувся додому інвалідом війни 2-ї групи.  Григорій Михайлович носив у легенях над серцем 20-грамовий уламок німецького снаряда. Згодом його вийняли, але операцій робили аж три, дві з них невдало, на спині залишилася рана, яка не загоїлася до кінця життя. Страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.

Після війни (в 1946 році) Тютюнник закінчує Харківський університет і їде до Львова викладачем української літератури до культосвітнього технікуму. 1947-го поселився у Кам'янці-Бузькій і протягом 10 років учителював у середній школі. Із 1950 почав писати прозу. Цього року було опубліковане оповідання   "Мирон Розбийгора". 1951 року виходить перша збірка новел "Зорані межі" а в 1956-у - повість «Хмарка сонця не заступить».

       В 1956 Григорій Тютюнник переїжджає до Львова, працює в  журналі "Жовтень" (нині "Дзвін").  1959 року в часописі друкується дві частини роману "Вир". Твір  приніс письменнику визнання, став вершиною його творчості. Григорій Тютюнник любив Полтавщину, рідну  Шилівку. Щоліта приїздив він у  до матері  село, по кілька місяців жив і писав свій основний твір життя. Тут шилівські люди входили яскравими образами в його роман. Письменник дуже любив рідні місця, річку Ташань, Радьківщину і Беєву гору, тобто місця, де живуть герої книги. Він казав друзям, що йому ніде так легко не пишеться, як у рідній Шилівці, котру назвав у романі «Вир» Троянівкою.  1960 року у видавництві «Радянський письменник» вийшла друком перша книга роману. Друга частина була видана вже по смерті автора — в 1962 р. За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською премією.

Помер Григорій Тютюнник 29 серпня 1961p. Письменник  прожив лише 41 рік, але встиг  зробити значний внесок в розвиток української літератури. Його продовженням - своєрідним духовним безсмертям - став роман «Вир». Поховано Григорія Тютюнника у Львові на Личаківському кладовищі. Посмертно вийшли: збірка поезій «Журавлині ключі» (1963), повість «Буг шумить» (1965), «Твори у двох томах» (1970).

Він мав «...талант людяності. І вроджений, і вистражданий», - писав про Григорія Тютюнника молодший брат Григір. 

      За мотивами роману  «Вир» в 1983 році режисером  Станіславом Клименком знято однойменний фільм. Кіносценарій до стрічки написав Григір Тютюнник. Фільм пропонуємо вашій увазі.   

https://www.youtube.com/watch?v=QF3q6-Vgbnw