Василь Барка – письменник української діаспори

             Василь Барка (cправжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет) – талановитий письменник і поет, представник української діаспори у Сполучених Штатах Америки – народився 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині.

              Навчався в духовному училищі, у трудовій школі. Після закінчення семирічки – у Лубенському педагогічному технікумі. З 1927 вчителював на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїхав до Краснодару, де вступив до місцевого педагогічного інституту на філологічний факультет. Продовжуючи навчання, вступив до аспірантури на українське відділення, але змушений був перевестися до відділу історії середньовічних західноєвропейських літератур Московського педагогічного інституту. Одночасно з навчанням в аспірантурі працював в Краснодарському художньому музеї науковим співробітником, вивчав європейський живопис.

              У 1941 році Василь Барка пішов добровольцем на фронт, був важко поранений, опинився в окупації. Одужавши, працював коректором у газеті «Кубань». 1943 року як «остарбайтера»  вивезли до Німеччини. Після закінчення війни перебував у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі, залишився в еміграції. Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 році. 1950 року за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. Свої погляди на мистецтво, літературу і життя Барка висловив в есе «Жайворонкові джерела» (1956).

              Літературна спадщина автора – це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів та літературної критики. Читачам Василь Барка відомий завдяки поетичним збіркам «Шляхи» (1930) та «Цехи» (1932), романам «Океан» і «Рай» (1951), повісті «Жовтий князь» (1963), перекладові Шекспірового «Короля Ліра» та «Апокаліпсису», перекладеному для українського видання Біблії. В Німеччині вийшли друком збірки його поезій «Апостоли» і «Білий сніг». Переїхавши до США, поет видав збірки: «Трояндовий роман», «Псалом голубиного поля», «Царство», «Лірник», роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих». Василь Барка знаний і як драматург (п’єса «Господар міста», драматична поема «Кавказ»), і як автор критичних есе «Хліборобський Орфей, або Клярнетизм», «Правда Кобзаря», а також двох збірок статей «Земля садівничих», «Вершник неба».

             Письменник був ще неабияким художником. Барка-художник – автор кількох десятків (вважається близько 30) малярських робіт. Національний музей літератури України володіє колекцію із 21 полотна, картини письменника потрапили до фондової колекції музею в 1998 році через Комісію з повернення в Україну національних культурних цінностей. Всі роботи виконані в авторській техніці – малюнка пастеллю (з додаванням лаку для фіксації зображеного) на спеціальних диктових та фанерних дощечках. На звороті кожної роботи рукою Барки вказана її назва, авторство та рік написання. Його полотнам, як і його поезії, притаманне поєднання двох планів – того, що бачить око й того, що душа, цілком реальні краєвиди містять у собі відчуття вічності.

             Ім’я Василя Барки, його літературна творчість, є гордістю світової культури, але все своє свідоме життя він був і залишався українцем, незважаючи на те, на якій чужині і скільки часу прожив. Він жив Україною, жив в «Україні», створивши осередок культури рідного краю у сконструйованій (ним самим і якоюсь вищою силою) світобудові.