Культурна діячка, меценатка.

     19 лютого виповнилося 170 років від дня народження нашої славної землячки,  відомої культурної діячки, меценатки, засновниці  першого загальнодоступного приватного краєзнавчого музею Лівобережної України  Катерини Миколаївни Скаржинської. Народилась вона у в Лубнах в родині Катерини Петрівни (уроджена Лодигіна-Кир'якова) та великого землевласника Миколая Вільгельмовича фон Райзера.                        

      Дівчина одержала домашнє виховання, мала доступ до великої батьківської бібліотеки, опанувала французьку та німецькі мови.  У віці 10 років Катя разом з матір’ю Катериною Петрівною і бабусею Варварою Петрівною  переїхали з Круглика в родове помістя в Тверську губернію.  На зиму вона від’їзджала жити в Москву або Петербург. Тут дівчинка навчалася і виховувалася в кращих професорів, відвідувала театри, музеї. 

        Вже в цьому юному віці вона прагнула, щоб освіченими були і сільські діти. Тож 14-річною дівчина відкриває для сільських дітей в Нікольському народне училище, де працювала спеціально замовлена вчителька з Петербургу. Юна Катерина віддавала своєму дітищу майже весь свій час. А через декілька років у Нікольському відкрилася ще й народна лікарня – теж завдяки її зусиллям. І це були тільки перші кроки на її меценатському шляху.

    В1869 р. Катерина Миколаївна одружилась з великим землевласником і кіннозаводчиком, майбутнім генерал-майором М. Г. Скаржинським. Подружжя переїздить на Лубенщину.  В Круглику жінка продовжує справу, розпочату в Нікольському: будує школу для сільських дітлахів з бібліотекою,  музеєм, лабораторією. Працював там вчитель Сімоновський, запорошений  з Москви. Він не тільки опікувався  дітьми, а й проводив просвітницьку роботу серед  батьків.

           Згодом молода поміщиця побудувала в селі "Народний дім", де влаштовувалися вистави, була бібліотека. Побудувала лікарню, відкрила столяру майстерню, вироби якої  високо цінились на виставках.  47 десятин землі було віддано Полтавському земству для облаштування сільськогос- подарської школи.

            Справою її життя стало втілення  найзаповітнішої і найбільшої  мрії – зібрання колекції старожитностей, мистецтва і природи. У 1885 р. вона відкрила історико - краєзнавчий музей з  чималою експозицією, яка розміщувалася у вестибюлі та 6 залах. Як відзначають дослідники: "зібрання К. М. Скаржинської було не тільки першою великою збіркою археологічних,  етнографічних, історичних і природничих матеріалів на Полтавщині, але й однією з найбільших на Лівобережжі,  виділяючись з - поміж інших своєю науковою спрямованістю і загальною доступністю” .

       Згодом для музею був споруджений двоповерховий флігель, виготовлено спеціальне  обладнання. Поруч закладено парк, оранжерею. Для поповнення музейних експозицій Катерина Миколаївна витрачає чимало коштів, організовує проведення розкопок, збір експонатів серед жителів краю. До музею щодня приходили  відвідувачі,  як групами, так і поодинці. Вхід  був безкоштовний.  В свій час музей відвідали знані історики В. Б. Антонович, І. А. Зарецький,  В. Г. Ляскоронський,  Д. І. Яворницький. Сама ж К. М. Скаржинська вела велику просвітницьку  роботу: брала участь у всеросійських і місцевих виставках, займалася видавничою діяльністю,  працювала над поповненням музейних  фондів, листувалася з дослідниками  і діячами вітчизняної культури. 

            Прагнучи організувати музейну справу на високому рівні, ентузіастка відвідує знамениті Ермітаж, Румянцевський, Історичний та Політехнічний музеї в Москві, археологічний музей Київського університету святого Володимира  в Києві.

            Історичні реліквії круглицького музею демонструвалися на  виставках, зокрема на Міжнародній виставці костюму і зброї в Петербурзі в 1902 р., низці  археологічних з’їздів, що ще більше підвищило престиж цього музейного закладу.

             К. М. Скаржинську обрали своїм членом кілька  наукових  товариств: Московське нумізматичне, Всеросійське товариство любителів природо- знавства, антропології та етнографії,  почесним  членом –  Полтавська  Вчена  Архівна  Комісія.  В  1903 р.,  а  потім в  1905р.  К.М.  Скаржинська  пропонує   свій   музей  під опіку Лубнам, поставивши  умову, що місто визнає її довічне право на участь  в його  роботі і  побудує  музейне  приміщення.  Місто не прийняло безцінного дарунку славетної жінки. Врешті - решт  своє  дітище вона  подарувала  природничо - історичному музеєві Полтавського губернського земства. 

    Безцінну колекцію розмістили на верхньому поверсі земства. Це зібрання,   налічувало 20 тисяч експонатів,  воно стало основою Полтавського краєзнавчого музею,  зробило його одним із кращих в Росії.  Катерину Миколаївну  Скаржинську  визнають  одним із фундаторів  музею, адже в той час він мав назву "Полтавський губернський музей К. М. Скаржинської".  

Після смерті чоловіка та у зв’язку з загостренням революційної боротьби, вона  разом з сім’єю в 1905 р. виїхала до Швейцарії, не полишаючи і там благодійницької діяльності, яка була спрямована на допомогу політичним емігрантам,  відкриття майстерні і утриманні притулку для вихідців із Росії, їдалень. Для дітей емігрантів невтомна працелюбка організовує школу,  де вчителями були москвичі. За свої кошти вона відкрила російські типографії в Лондоні, Брюсселі, Парижі та інших містах, влаштувала санаторій для російських хворих на туберкульоз в Давосі. 

З початком Першої світової війни Катерина Скаржинська спочатку повернулась в Київ, потім в Полтаву, а згодом і Лубни. Тут  вона  провела останні роки життя. Катерина Миколаївна продовжила  добрі освітянські справи, зокрема, Круглицьке вечірнє училище для дорослих реорганізувала у приватну українську гімназію, вела активне громадське життя, листуючись з митцями та літераторами.    

            На жаль, більшовицька влада не оцінила заслуги великої меценатки та просвітниці.   Хоча Катерина  Миколаївна Скаржинська і була персональним пенсіонером, пенсія її була мізерною, 40 крб., що не дозволяло навіть забезпечувати себе продуктами харчування.   80-річною померла відома в свій час, і забута в роки старості і бідності, велика жінка, яка віддала себе сповна розвитку музейної справи, громадській роботі, благодійництву. 

Її забудуть майже на півстоліття. Під час Другої Світової музейна колекція зазнає значних втрат, проте дещо в ній і досі залишається величезною історичною цінністю: укази та маніфести російських царів, універсали гетьманів України Івана Мазепи, Данила Апостола, листи відомих українських поетів та вчених. За її малюнками й досі розписують писанки. За її колекціями старожитностей і зараз пізнають старосвітське життя й побут.

    В часи незалежності ім’я славної землячки, меценатки, організатора музейної справи відродилося із небуття.  В серпні 1993 р. на будинку в Лубнах, де жила Катерина Миколаївна, відкрито меморіальну дошку, її  ім’я носить одна з вулиць міста.

    Полтавський археолог, кандидат історичних наук О. Б. Супруненко підготував грунтовне дослідження  "Археологія в діяльності першого приват- ного музею України. Лубенський музей  К . М. Скаржинської”, в якому автор детально дослідив історію створення і діяльності цього незвичайного музей- ного закладу. З  виданням ви зможете ознайомитись завітавши до  Публічної бібліотеки імені Володимира Малика, також в книгозбірні зібрано  значну кількість матеріалів присвячених   діяльності видатної землячки Катерини Скаржинської.