«Чи живою, чи не живою, Боже, я вибираю волю!»

       7 грудня у Публічній бібліотеці імені Володимира Малика відбулася презентація книги відомої поетеси, члена НСПУ Наталки Фурси, що нещодавно вийшла у видавництві «Старого Лева», відразу потрапивши у номінанти на здобуття найвищої літературно-мистецької відзнаки нашої країни. Авторка назвала свою книгу ВЕРНИГОРА. В анотації збірка іменована поетичним щоденником війни, але насправді майже 300 сторінок вибраної та добірної поезії містять не лише останній доробок авторки, а й напрацювання із трьох довоєнних років. Позаду презентації у Києві, Львові, Кракові та Миргороді. Між ними книга потрапила у топ-8 кандидатів на Шевченківську премію і ось нині – зустріч у Лубнах. 

     Представила Наталку Фурсу директор Публічної бібліотеки Валентина Сьомак, відзначивши високий рівень майстерності гості та самобутнє висвітлення нашої дійсності – глибоку лірику в поєднані зі складними та одвічними філософськими питаннями, на які має знайти відповідь читач.

       Модераторка заходу – письменниця, член НСПУ Раїса Плотникова творчо та не заангажовано підійшла до зустрічі, провівши її у формі діалогу. Наталка Фурса відповіла на питання яким має бути журналіст, як ставиться до літературних премій та спілок, повідала про долю своєї доньки Катерини, якій присвятила розділ книги та порадувала присутніх поезіями в авторському виконанні. 

     Бібліотекар Інна Сизоненко проникливо зачитала твір «Хоч день, хоч ніч – тече ріка…» з книги «Вернигора» та від імені книгозбірні подарувала гості ґердану ручної роботи. А бібліотекар Марина Кононенко декламувала поезію «Ранок хмару, як шапку, насуне на вистуджене лице…», що народилася вже після виходу книги, буквально – за кілька тижнів до нинішньої презентації. Пані Наталя отримала в дарунок грушу – трансцендентний образ її творів та улюблений фрукт.

     Авторка зізналася, що спочатку у видавництві планувалося видати книгу про любов, але війна внесла свої корективи у творчі та життєві плани. Отож «Вернигора» - це вибух, вулкан, місцями – замовляння, а місцями – зболений крик усього багатостраждального українського народу. Книга – багатошарова, своєрідний пошук читача на одвічні питання, серед яких: «Як покарати убивць, не ставши убивцями?» А гаслом книги Наталка Фурса означила цитату: «Чи живою, чи не живою, Боже, я вибираю волю».

     Отож хочеться побажати усім читачам книгозбірні, що віднині мають можливість прочитати останню новинку високої літератури, словами авторки: 

     У мить, що менша світлячка, та сяє в темінь,

Не бий щасливих по руках - бо впустять землю...