середа, 5 лютого 2014 р.

Леонід Андріївський –художник книги

Народився Леонід Іванович Андрієвський 14 березня 1942 року на Полтавщині в Лубнах. Батько Іван Тимофійович (1909-1969); мати Марія Антонівна (1922); дружина Ганна Олександрівна (1941), дочки Анжела (1965), Ілона (1969), Вікторія (1976).

Повоєнні роки Леонід провів із батьками у Криму, в дідуся — Андрієвського Тимофія Харитоновича, а далі — на батьківщині матері, у Лубнах. Тут відвідував студію в Семенюти.

Шкільні та юнацькі літа не були безхмарними. Іван і Марія Андрієвські вже з трьома малими дітьми опинилася на Далекому Сході, у пересильному таборі бухти Находка. А далі — з 1954 по 1957 роки — порт Ваніно, Совгавань. Повернення на Україну.
За всіма життєвими обставинами і наявними можливостями син робітника Леонід Андрієвський теж мав влитися до лав робітничого класу. Так і склалося, коли він уперше приїхав до Києва. У кожної людини є покликання від Бога і саме воно визначає життєві орієнтири і вчинки. І тому невдовзі Леонід Андрієвський став розписувати фарфор на Київському експериментальному керамічному заводі.

Поступово, але впевнено наш земляк входив у численний колектив київських художників-оформлювачів. Виконував ряд робіт вже в ролі головного художника (1969—76 рр.) Київського рекламного комбінату. Нелегка справа — керувати творчим процесом у великому колективі.
Будучи гуманітарієм по натурі, він поступає на заочне відділення факультету журналістики Державного університету імені Тараса Шевченка у Києві.
Та саме в мистецтві книжкового дизайну Леонід Андрієвський віднайде своє справжнє покликання.

Новаторські принципи художнього оформлення української сучасної книги Леонід Андрієвський впроваджував не лише власною творчістю, а й як завідувач редакцією художнього оформлення видавництва «Наукова думка», як головний художник інших видавництв, а з 1998 року і донині як директор відомого видавництва «Криниця».
 Прикрасою державних і приватних бібліотек у світовому обширі стали оформлені Леонідом Андрієвським альбоми, присвячені збіркам музеїв західного і східного мистецтва в Києві та Одесі, альбоми «Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві ХІІ—ХХ століть. Живопис. Графіка» (1982), «Мистецтво, народжене Жовтнем. Українське образотворче мистецтво та архітектура. 1917—1987», «Світ очима народних майстрів. Українське народне малярство ХVIII—ХХ століть» (1991), «Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга» (1995), «На спомин рідного краю. Україна у старій листівці» (2000), «Не забудьте пом’янути… Шевченківська листівка як пам’ятка культури. 1890—1940» (2004), монографічне дослідження «Мистецькі роди України. Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Василь Кричевський» (2004). Кожне з названих видань стало етапним на шляху розвитку українського книжкового мистецтва, а його автору принесло заслужену славу, що засвідчено позитивними рецензіями, які регулярно з’являлися в пресі. Високим визнанням на державному рівні стало присудження 1995 року Національної премії України імені Тараса Шевченка авторському колективу у складі Леоніда Андрієвського, Василя Отковича і Віри Свєнцицької за альбом «Українське народне малярство…».

За вагомий вклад в українське мистецтво книги в 1998 році Леоніду Андрієвському присвоєно почесне звання народного художника України.


Немає коментарів:

Дописати коментар