середа, 23 листопада 2016 р.

Хором земля й небеса:
– Благословенні довіку,
Хто себе кров’ю вписав
В книгу безсмертя велику.
Євген Плужник «Галілей»

        «Якби сьогодні спитати, чому ми були на Майдані, ми б не стали говорити про закони, бажання вступити до Євросоюзу чи не бажання об’єднатися у Митному союзі з Росією. Саме Революція гідності змінила нашу свідомість. Ми нарешті відчули й усвідомили себе окремою самобутньою нацією, яка прагне мати власний шлях розвитку, звісно, не відокремлений від усього світу, але й не нав’язаний ззовні, який ґрунтувався б на загальнолюдських цінностях. Тож відповідь була б такою: «Ми стояли через мрію»,- такими словами  розпочали урок мужності «Згадаємо як все було» працівники відділу інформаційного сервісу центральної книгозбірні імені Володимира Малика Оксана Василенко та Віталіна Курильчук.

     Бібліотекарі познайомили присутніх як саме починалася Революція гідності, а саме,  21 листопада – після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди асоціації України з ЄС, українці стали самоорганізовуватися через соціальні мережі на Майдані Незалежності в Києві. Перша акція протесту розпочалася о 22-й годині. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 людей. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з’являтися міліція та посилені загони «Беркуту»…
      Присутні переглянули відеоролик про ті страшні події, коли після трьох місяців протестів країна завмерла в очікуванні і непевності. Майдан був відрізаний від цілого світу: метро зупинилося, під’їзди до Києва – блоковані. Політики безуспішно намагалися домовитися. Аж раптом Беркут знявся і почав відступати. Кількадесят відчайдухів погнали силовиків угору Інститутською і… потрапили в пастку. Чоловіки, багато хто навіть без шоломів, стали живими мішенями снайперів, що чатували там. Попри стрілянину, майданівці вперто йшли вперед. Під кулі. Перші лави падали, за ними з’являлися нові… і нові… і нові… За кілька годин у центрі сучасного європейського міста було розстріляно півсотні людей. Ще близько тридцяти загинуло напередодні… Кадри цієї розправи облетіли та шокували світ.
     Потім країна почала дізнаватися імена своїх героїв. Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та безсилля. Кожна нова сповідь закарбувалася в пам’яті. Прийшло розуміння, що героїчні подвиги цих звичайних людей не можуть бути забутими.
      Сьогодні ми відзначаємо третю річницю Революції гідності. А рядки гімну «Душу й тіло ми положим за нашу свободу стали пророчими. 
  



Немає коментарів:

Дописати коментар