Сиченко Олександр Володимирович
ДО 65-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ВОЛОДИМИРОВИЧА СИЧЕНКА, ЛІКАРЯ, ПОЕТА, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА
ВІХИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ
Заступник головного лікаря з поліклінічного розділу роботи Лубенської міської лікарні, заслужений лікар України (2016 р.), член Національної спілки журналістів України та Полтавської спілки літераторів, засновник і очільник обласного благодійного фонду «Слово» імені Володимира Малика, лауреат літературно-мистецької премії імені І. П. Котляревського (2008 р.), депутат обласної ради.
Є лікарі, чия присутність поруч з хворим важить більше, аніж найдорожчі препарати, процедури й цілі системи оздоровлення. Причина цьому одна - вони володіють особливою внутрішньою силою слова, що зветься добротою. Таким є і Олександр Володимирович Сиченко. Він - людина скромна, але хворі часто повторюють фразу: «Всі, хто бодай один раз побували у нього на прийомі, надалі прагнуть, аби лиш він їх обслуговував».
І хоч цей чоловік обіймає адміністративну посаду, він постійно веде прийоми, ходить - як дільничний лікар - на виклики. І завжди дивується тому, що до нього з легкістю йдуть маленькі діти, а коти, трапляється, зухвало всідаються на коліна. Звісно, що відчувають унікальну енергетику цієї людини.
У народі завжди складалися династії. В них культура і навички професії передаються із покоління в покоління. У древньому Посульському краї існує ряд професійних династій медиків.
Одна із найвідоміших - сім'я Сиченків, гідним продовжувачем якої і є Олександр Володимирович.
І, як згадує сам, пам'ятає себе в медичному оточенні з чотирьох років, коли вперше перед заповненим людом в білих халатах залі читав віршовану казку свого батька, майбутнього письменника Володимира Малика «Журавлі-журавлики». Навчався у школі № 4, а після закінчення 8 класів (школа була восьмирічна) продовжив навчання у СШ № 1 міста Лубни.
Народився О. Сиченко 6 червня 1952 року. Його мама Галина Леонтіївна - була лікарем на станції швидкої допомоги. Батьків брат - Михайло Кирилович Сиченко - був лікарем-травматологом і начмедом Лубенської лікарні, пізніше - головним лікарем станції переливання крові. Його дружина Ірина Георгіївна - працювала в тубдиспансері. Мамина сестра і її чоловік були лікарями-гігієністами. Тож вибір професії перед юнаком після закінчення десятирічки не стояв, звісно ж медичний інститут. Вищу освіту почав здобувати в Луганську, а після третього курсу перевівся до Київського медичного інституту. Дипломованим спеціалістом обрав місцем роботи рідну Полтавщину. Фах лікаря-невролога обрав під впливом відомого у Лубнах лікаря Ігоря Івановича Овчаренка, який неодноразово говорив Олександру, що неврологія - найкраща наука, найкраща медична спеціальність. Тим більше, була можливість спеціалізуватися в Полтавській обласній лікарні саме по неврології. Після закінчення інтернатури молодий фахівець прибув до Лубен. Першим місцем його роботи став обласний госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни. Олександр Володимирович досі з теплом і любов'ю згадує колектив цього медичного закладу. Але хотілося працювати більше інтенсивно. А тому він, як тільки з'явилася можливість, перевівся працювати до районної лікарні, де трудився рік. Здобувши необхідний досвід і стаж, вступив у Київський медичний інститут до клінічної ординатури. Протягом двох років настирливо удосконалював знання на кафедрі нервових хвороб. Тоді ж познайомився з майбутньою дружиною - Ольгою Миколаївною Візір, яка працювала в інституті проблем онкології. І невдовзі молодята стали на весільний рушничок.
Молода сім’я переїхала жити в Лубни, де з'явилися діти - син Юрій і донька Ніна. Олександр Володимирович працював лікарем-невропатологом. Невдовзі був призначений заступником головного лікаря по експертизі, а у 1985 році - заступником головного лікаря по поліклінічній допомозі. І з тих пір успішно і творчо працює на цій посаді.
Це на його молоді плечі лягло будівництво нової семиповерхової красуні-будівлі поліклінічного відділення - від забивання перших паль і до введення в експлуатацію у 1987 році. Нова поліклініка стала гордістю лубенських медиків. Тут впроваджувалися нові технології, відкрився один з перших в області денних стаціонарів, працював басейн, куди близько 10 років ходили дітлахи з усього міста. Багато з них саме тут навчилися плавати, здавали нормативи. Саме тут Олександр Сиченко проявив себе як новатор. Ще в кінці 70-х років минулого століття він спеціалізувався як фахівець по голкотерапії. А це-сотні пролікованих пацієнтів.
Коли в кінці 90-х років з’явилися перші лікарняні каси, Олександр Сиченко, при підтримці міської влади, їздив переймати досвід до Вознесенська, Сміли, Комсомольська і невдовзі створив таку касу в Лубнах, яка працює і досі. У ній перебувають від тисячі до півтори тисячі осіб, яким постійно надається висококваліфікована допомога. Тож сотні людей вдячні медичному працівнику за роботу організатора.
Особливою сторінкою в житті Олександра Сиченка є стосунки з батьком - відомим письменником Володимиром Маликом. Вони були дуже близькі, довірливі. Володимир Кирилович ніколи ні заважав синові робити власний вибір у житті, завжди підтримував сина і дочку Ларису, які обоє стали лікарями. Після смерті батька Олександр Володимирович замислювався над тим, як оприлюднити те, що залишилося в архіві письменника. Спочатку видав упорядковану автором книгу поезій Володимира Малика «Червоні маки» (2001 р.). У 2003 р. побачила світ книга Ігоря та Валерія Козюр «Володимир Малик: життя і творчість», у 2005 р. - «Уроки Володимира Малика», де були вміщені спогади сучасників про письменника. 2008 рік позначився виданням спогадів та недописаного роману письменника «Чорнобривці». 2001 рік - «Синя книга» (щоденники Володимира Малика). Розпочинаючи роботу над рукописом, Олександр Володимирович відчув необхідність створення благодійного фонду, на рахунку якого б акумулювалися кошти. А тому невдовзі став засновником обласного благодійного фонду «Слово» ім. В. Малика. Багато людей відгукнулося (в тому числі і обласна рада) на прохання допомогти у виданні книг Володимира Кириловича і про нього. Тож благодійний фонд виправдав себе. У 2008 році Олександра Сиченка було відзначено премією ім. І. П. Котляревського за внесок у розвиток української мови і духовності, утвердження пам’яті про Володимира Малика.
Є серед нас люди, яких Творець винагороджує особливим талантом - оптимізмом. О. В. Сиченко, який інколи зізнається: «Не лікарем себе не уявляю», - із таких. Цією якістю він щедро ділиться зі своїми пацієнтами. А як інакше: саме оптимізм є панацеєю від найтяжчих хвороб.
Олександр Володимирович Сиченко просто не міг не стати поетом. Адже не міг не стати хлопчак, народжений під щасливою зорею 6 червня, в день народження О. С. Пушкіна і наречений на його честь Олександром.
Не міг не стати поетом підліток, який зростав в атмосфері поваги до Слова, що панувало в його родині. Щоденно він бачив як наполегливо і водночас, натхненно працює за робочим столом його батько - відомий український письменник Володимир Кирилович Малик. Саме йому і його сестрі Ларисі були присвячені поетичні легенди «чарівника з берегів Сули», вони були їх першими читачами і критиками, першими декламаторами.
Не міг не стати поетом юнак, який мав змогу постійно спілкуватися з провідними літераторами України, для яких були відкриті двері гостинного дому Володимира Кирилович і Галини Леонтіївни Сиченків, який супроводжував батька в його поїздках по місцях, де розгорталися основні події романів «Українського Дюма».
Не міг не стати поетом високоерудований, закоханий в рідну мову молодий фахівець, який поставив за мету свого життя збереження доброї, світлої пам’яті про батька-письменника, і, створивши благодійний фонд «Слово», зробив для цього дуже багато.
Не міг не стати поетом досвідчений і шанований на Полтавщині лікар від Бога, відомий громадський діяч, в сім'ї якого живе справжній культ високохудожнього слова. Де постійно відчуває він дієву допомогу і підтримку своєї Берегині і Музи - Ольги Миколаївні та дітей Ніни і Юрія, які вже зробили перші вагомі кроки в літературі...
І він ним став. Справжнім, неординарним, нестандартним, з власним голосом і образним, самобутнім світобаченням. Яскравим свідченням цього стали його перші дві збірки віршів «Римовані рядки» та «Жук корупціонер», які в 2011 р. вийшли у полтавському видавництві «Дивосвіт». Книги широко обговорювалися і здобули схвальні відгуки читачів. Пізніше Олександр Володимирович захопився короткою формою вірша. Пише чотири вірші, в яких намагається втілити філософські, іронічні, сатиричні думки. Таким чином, назбиралося більше 400 віршів-думок, які побачили світ у видавництві «Інтер - Парк» в Лубнах: «Римовані думки» (2012) та «Думки і видумки» (2015). Цікаво, що «Римовані думки» стали першою книгою цього видавництва, і йому судилося довге і славне життя, то символічно, що «Інтер-Парк» починає свою роботу з видання книги його сина - Олександра Сиченка.
«Теми для іронічних афоризмів мені постійно підкидає саме життя, - розповів на зустрічі з читачами О.В. Сиченко. — Намагаюся щодня занотовувати побачене і почуте. Щось кумедне завжди вдається почути на нашому лубенському базарі, інколи надихають газетні публікації, а буває, що й на медичній раді хтось із колег зблисне гумористичною іскрою». Тому живими і смішними постають сатиричні мініатюри лікаря-поета: «Із трав відомих лікувальних ефект найкращий кропиви...», «У когось предок з пальми зліз, а в когось гепнув з дуба...», «Він тільки спирт медичний пив, їв тільки лікарську ковбасу...» та ін.
Як бачимо, гостре слово автора, як лезо медичного скальпеля, не оминуло проблем нашого сьогодення. Ну, а якщо хтось, ненароком, упізнавши себе серед «героїв» епіграм, образиться на автора, то той може завжди кваліфіковано пояснити, що «критика дуже схожа на ліки: любили їх важко, але прийняти слід обов’язково».
Останнім часом Олександр Володимирович радує шанувальників його творчості і публікаціями досить високо літературних перекладів з англійського дитячого фольклору.
«... А громадянином бути зобов’язаний!» Ще наприкінці 1980-х років Олександр Володимирович відчув, що професійна діяльність неможлива без діяльності громадської. Його активна життєва позиція сприяла тому, що люди тричі обирали його депутатом міської ради, а згодом тричі довіряли представляти свої інтереси в обласній раді першого, третього та четвертого скликань. Це дуже допомагало вирішувати безліч проблем медичного забезпечення міста і району, а також інших районів Полтавщини. Як депутат зі стажем, Олександр Володимирович був заступником голови комісії по охороні здоров'я Полтавської обласної ради. Упродовж чотирьох років, з 2002 по 2006. Олександр Сиченко був помічником народного депутата України. За цей час з його подачі дещо зробили не лише для Лубенщини, а й для сусідніх районів. Зокрема, нове інфекційне відділення в Лубнах.
У 2003 р. побачила світ і стала даниною пам'яті багатьом поколінням медичних працівників рідного краю книга О. В. Сиченка «Дорога добра та надії» - літопис лубенської медицини до 200-річного ювілею Центральної міської лікарні. Часто на сторінках місцевих ЗМІ з’являються і гострі, полемічні публікації його як члена Національної спілки журналістів України, які викликають жваві дискусії земляків.
Коли говорити про захоплення цієї неординарної, дуже цікавої людини, прекрасного фахівця, то Олександр Сиченко найперше згадує роботу, як на медичній, так і на літературній ниві, свою сім’ю, дітей, які пішли слідами батьків і обоє стали лікарями працюють у Києві. Також з дитинства Олександр Володимирович захоплюється подорожами, любов до яких прищепив йому батько. Адже з 60-х років, відколи в сім’ї з’явився автомобіль, не було жодного літа, щоб родина не вирушала в подорожі Україною, європейською частиною Росії, Болгарії - місцями, де згодом розвивалися дії романів письменника Володимира Малика. Відвідування музеїв, зустрічі з цікавими людьми, науковцями, істориками - все це справило незабутні враження на Олександра Володимировича. З дитячих літ полюбив він і природу, захоплюється риболовлею. Правда, з напруженим ритмом життя нині на це не завжди вистачає часу.
Немає шляху до успіху. Успіх є шлях, на якому набуто високих професійних та організаторських навичок керівника, досягнуто поваги колег-медиків. друзів, шани від пацієнтів та їх родин. А життя триває, воно продовжується в дітях і внуках, міцніють династичні традиції, адже у родинному оточенні вже зараз Олександр Володимирович нарахував понад тридцять медичних працівників. А це і є звичайне людське щастя. Може тому воно і людське, що звичайне, і тому звичайне, що людське.
КНИГИ З ПОЕТИЧНОГО НАБУТКУ ПИСЬМЕННИКА
РИМОВАНІ РЯДКИ
РИМОВАНІ ДУМКИ
ДУМКИ ТА ВИДУМКИ
ЖУК - КОРУПЦІОНЕР
ЛІТЕРАТУРА ПРО ПИСЬМЕННИКА
Козюра І. В. Формула успіху [Текст] / І. В. Козюра. - Лубни : Інтер Парк, 2017. - 88 с.
У книзі, автором якої започатковано новий напрям у галузі державного управління та місцевого самоврядування - адміністративне краєзнавство, невід’ємною складовою якого є історична біографістика, подано підбірку нарисів про сучасників-краян, які досягай успіху в житті, творчості, громадській і управлінській діяльності.
Видання, що поєднує науковий доробок і краєзнавчі здобутки, розраховане на науковців, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, викладачів, студентів, аспірантів і докторантів. Цікавим і корисним воно буде і для масового читача.
ЗМІ ПРО ПИСЬМЕННИКА
Тринько Т. Поетична двійня : [про збірки віршів О. Сиченка «Римовані рядки», «Жук корупціонер»] // Лубенщина – 2010. – 16 жовтня. – с. 4.
Міщенко О. З професійної династії медиків : [Олександр Володимирович Сиченко] / О. Міщенко // Лубенщина. – 2012. - 6 червня. – с. 3.
Бурдим І. І лікар, і поет : [О.В. Сиченко] // Лубенщина 2008. – 29 листопада. – с. 2.
ІНТЕРНЕТ РЕСУРСИ ПРО ПИСЬМЕННИКА
1. http://plc.nlu.edu.ua/презентація-книги-в-малика-журавлі-ж/ - Презентація книги В. Малика «Журавлі-журавлики. Героїчні казки-легенди».
2. http://www.library.pl.ua/news/khronika/masovi_zakhodi/prezentacija_knig_sichenka - презентація книг «Римовані рядки» та «Жук-корупціонер» Олександра Володимировича Сиченка.
3. http://www.poo-nspu.ltava.org/2015/10/dumky-i-vydumky-oleksandra-sychenka.html - Враження від «Думок і видумок» Олександра Сиченка.
4. http://litlira.at.ua/index/oleksandr_sichenko/0-43 - ЛІтоб'єднання ім. О. Донченка "Ліра".
5. http://umsa.edu.ua/news_likar_poet_301015.html - Зустріч з лікарем - поетом.
6. https://issuu.com/sasastad/docs/sp_28-2013/17 - Село полтавське_28-2013.
7. http://biblumsa.blogspot.nl/2017/03/blog-post_29.html?m=0 - Поет завітав до бібліотеки.
8. http://www.visnyk.poltava.ua/news/1364985665/ - Краса душі, у слово перелита.
9. http://vadnd.org.ua/app/uploads/2017/04/ Козюра-І. -Формула-Успіху.pdf - Козюра-І.-Формула-Успіху.pdf. - Лікар, поет, громадський діяч.
Немає коментарів:
Дописати коментар