четвер, 21 січня 2021 р.

 «Лірично іронічний літератор»

     24 січня виповнюється 60 років Олександру  Ірванцю котрий по-праву вважається класиком сучасної української літератури. Популярність прийшла до письменника після того, як вони разом з Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком створили літературне об'єднання «Бу-Ба-Бу»("Бурлеск - Балаган - Буфонада" )

     Олександр Ірванець  відомий сатирично-іронічними віршами, скандальними п'єсами, есе, романами, відвертими, іноді шокуючими смаки вихованих українців висловлюваннями. Коли автора запитують, чому в нього іноді присутня у віршах ненормативна лексика,  на це питання, у властивій йому іронічній формі, відповідає, що, як кажуть, з пісні слів не викинеш, та й з поезії теж. Він продовжує епатувати публіку ще більше, ніж спочатку своєї популярності.  З цього приводу письменник висловлюється так: "Сьогодні я готовий до цього ще більше, і справа тут не у віці, а в ситуації суспільного становища і внутрішньо літературного. На жаль, є багато невтішних речей, проти яких хочеться протестувати. А протест, виклик, епатаж – це слова одного порядку. Мене дуже багато чого не влаштовує в українській дійсності та літературі, а тому сьогодні я схильний до епатажу більше, ніж коли-небудь".

Пропонуємо вашій увазі кілька віршів Олександра Ірванця

ПЕРЕНОЧУЙ МЕНЕ, ВИШНЕВИЙ САДЕ

Переночуй мене, вишневий саде,

Бо це моя остання в світі ніч.

Бо завтра хрест мені на плечі сяде,

Як символ роздоріж і протиріч.

 

Переночуй мене, вишневий саде,

Вишневий саде, звешся Гефсимань.

Бо завтра, завтра, хрест на плечі сяде,

Як символ — ще чого? ридань? страждань?

 

А півня крик розбуджено-співучий

Розноситиме вітер по горбах.

Ось вже цілує мене в губи учень,

І чути присмак вишень на губах…



КОРОТКИЙ ВІРШ ПРО КІНЕЦЬ СВІТУ

А завтра знову буде просто день.

Звичайний день, під назвою “останній”

У цьому світі, теж останнім, де й

Ми, разом – одностайні, як у стайні.


Де все востаннє, та ніхто про те

Не інформує – то ніхто й не знає,

Тож не кує, не меле, не мете

І з перехожих мірок не знімає


На те, також останнє, убрання.

Тож, видно, наго підемо в колонах

Тим шляхом, що у небо – навмання,

Лиш з пальмовими гілками в долонях…



РАПТОВО УСІ ПОСТАВАЛИ БОРЦЯМИ

Раптово усі поставали борцями.

Усі з піджаків майорять прапорцями.


А я – не борець, не трибун, не оратор.

Дурна в мене вдача, паскудний карахтер.


Не маю позиції, навіть – і пози,

Отож балансую між віршів і прози.


Але не пишу я в ній про патріотів,

Про славне лицарство – про них і поготів.


Чи то – поготів? Ні, здається – поготів.

Також не пишу я про гуннів, про готів,


Ані про манкуртів, ні про яничарів,

Ані про Батурин, ані про Почаїв,


Ні про Калнишевського, ні про Мазепу.

Варю собі каву. Читаю газету.


Ходжу до клозету. Ходжу до театру.

Палю сигарети. Здебільшого – “Ватру”.


Оскільки ні “Кемелу”, ні “Галуазу”

Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру.


ЦЕ АНІ ДОБРЕ, НІ ПОГАНО.

Це ані добре, ні погано.

Це просто сталося – і квит.

Чужа жоно, чужа кохана,

Пощо ти увійшла в мій світ?


Печаль то вхопить, то відпустить.

Очима глип – в сузір’я Риб.

Ми переходимо цю зустріч,

Як переходжуємо грип.


Печаль ця викрутить і вижме,

Лишивши щось на самім дні.

Це все закінчиться за тиждень,

Ну, максимум, за вісім днів.


Розмажем вітер по обличчю

Й цю осінь струсимо з одеж.

Бо я ніколи не покличу.

…Та ти ніколи й не прийдеш.


Немає коментарів:

Дописати коментар