«Чорна сповідь Моєї Вітчизни»...

       24 листопада, напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів читальна зала Публічної бібліотеки ім. Володимира Малика стала храмом духовності, храмом скорботи і пам’яті. Їм - неоплаканим і невідспіваним… Їм – похованим без труни й молитви…позбавлених могили й шани... 

       Працівники бібліотеки разом зі студентами фахових коледжів  Луганського національного університету  ім. Тараса Шевченка  та іншими відвідувачами бібліотеки розпочали  вечір-пам’яті «Чорна сповідь моєї Вітчизни» з хвилини мовчання та доземно схилили голови, вшановуючи пам’ять мільйонів жертв Великого Голодомору, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

       Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932й – 1933й роки. І 1921й–1923й,  і 1946й–1947й. 

       Відкриті архівні документи ще і ще раз засвідчують, що авторами геноциду, штучного голодомору, фізичного знищення народу стали тодішня правляча влада, радянський політичний режим.

       Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки, та вже по суті і відійшли, тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилося.

       Тому Олександр Карпенко, викладач історії фахового коледжу ЛНУ ім. Тараса Шевченка розповідав присутнім про страшні події  української історії, ознайомив з передумовами виникнення голодомору та політикою тодішнього правлячого режиму, результатом якого і став справжній геноцид українського народу, наводив вражаючі історичні та краєзнавчі факти.

      «Незважаючи на довгі роки мовчання, Україна на повен голос заговорила про одну з найстрашніших трагедій в історії нашої Батьківщини – Голодомор. Тому ми тут, щоб сказати, що засуджуємо всіх тих, хто причетний до смерті  мільйонів українців у  стражденні голодні роки. Ми тут, щоб сказати, що віримо, що  страхіття Голодомору ніколи не повториться …» - цими словами завершив свою розповідь Олександр Миколайович.

    Щемною і захоплюючою була розповідь Раїси Плотникової, письменниці, членкині НСП України. Їй було що повідати присутнім, адже перш, ніж народилися її оповідання, романи про ті жахливі події, Раїсі Василівні довелося зустрічатися з сотнями свідків тих подій. Тож  свою увагу письменниця акцентувала на фактах, зібраних  на теренах нашого  лубенського краю, познайомила учасників заходу зі спогадами  очевидців тих подій, зокрема, про «Грузинський хутір у Лубнах».

     Із завмиранням серця відвідувачі слухали оповідання Раїси Плотникової «Русоп’ят» у виконанні провідного бібліотекаря Інни Сизоненко.

    Спогадами своєї родини про ті давні, трагічні події ділилася письменниця Ганна Кревська. Багато з них стали основою  для її творів, зокрема книги                 «Монастирські сливи».

     Увазі відвідувачів також була запропонована книжкова виставка-інсталяція «І свічка плакала в скорботі...», на якій представлено архівні документи, ілюстровані і книжкові видання та матеріали з періодичних видань, що висвітлюють тему Голодомору 1932-1933 років в Україні. Студенти коледжів отримали в дарунок книгу «Дзвін вічної пам’яті».