Чорнобиль- біль України

(інформаційна сторінка)

26 квітня – День національної жалоби.

     Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року стала найбільшою екологічною катастрофою ХХ століття. Чорнобиль – біль нашої землі, чорне вогнище скорботи на нашій блакитній планеті.

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тією вулицею порожньою

Мутною прип’ятською водою.

Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У ньому ти жив сторіччі!

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров на твоїм обличчі.

    35 років пройшло відтоді, як смертоносна пилюка з ядерної печі покрила білі хати, поля і ліси. І 35 років цвітом скорботи зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце - біль душі.

     Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей  на «до»  і  «після». Безлюдні вулиці Прип’яті, кинуті школи, будинки, дитячі садки, колючий дріт зони.

     Весна 1986 року в Україні буяла первоцвітом садів. Як завжди, квітуюча та ошатна, повна надій і чекань. Час юності і любові. 26 квітня – чорний день в історії України день, коли Чорнобиль  став відомий усьому людству. Гірка, як полин слава.

    Протягом 25 квітня були збої в роботі, що не дозволяли провести випробування четвертого ядерного реактора. Була п’ятниця, кінець трудового дня, команда чекала вихідних.

    26 квітня 1986 року, 1 година 22 хвилини – прийнято рішення почати випробування. Одночасно була відключена аварійна система захисту. 

    1 година 22 хвилини 30 секунд- електронно-обчислювальна машина видала інформацію про необхідність зупинки реактора, але оператори продовжували процес. Потужність реактора почала швидко зростати.

     1 година 23 хвилини 40 секунд – натиснуто кнопку аварійної зупинки реактора. Пізно… Через декілька секунд – вибух.

     А  місто спало. Була тепла квітнева ніч. Спало місто, спала Україна, не відаючи про велику біду, що прийшла на її землю.

Першим важко. Ви ж були найперші.

Із вогню та в полум’я  ступили.

Не до подвигів і не до звершень,

Ви ж собою людство заступили.

Першими, за тривогою, прибули до реактора пожежні на чолі з начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру – лише 23 роки.

      І вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Шестеро молодих хлопців-пожежників пішли у свій останній бій з вогнем заради нашого життя. Ось їхні імена:

- лейтенант Володимир Правик

- лейтенант Віктор Кібенюк

- сержант Микола Ващук

- старший сержант Василь Ігнатенко

- старший сержант Микола Титенюк

- сержант Володимир Тищура.

Живі і мертві..

Всі відважні Вітчизни матері сини,

Людське життя, мов цвіт черешні,

Осипалось…не з їх вини.

      Ніхто з офіційної влади не повідомив про смертельну радіоактивну небезпеку, і сотні людей навіть не підозрювали, що п’ють радіоактивну воду, відпочивають у радіоактивному лісі, купаються у радіоактивній річці. А радіоактивна хмара неслась над Україною та Білоруссю, частиною Росії, радіоактивний пил вкрив територію Польщі, Румунії, Німеччини.

     Страшні наслідки Чорнобильської трагедії: смерті, хвороби, безлюдна пустеля навколо станції. Внаслідок катастрофи постраждали – 3 млн. 200 чоловік. Ще сотні років люди відчуватимуть на собі наслідки Чорнобиля.

     А який урок дав Чорнобиль? Чорнобиль…Мертва зона…Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. І ще, безперечно, урок великого героїзму, мужності та милосердя.

         Біда розчинилася в духмяному повітрі у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людських долях. Немає, мабуть в Україні місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь – рятувати  життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально.

Дзвін Чорнобиля б’є на сполох,

Мов історії ковалі,

І болить невигойним болем

Людське горе усій землі.