Велика поетеса України і жінка з трагічною долею

Її життя – оповідання,

Сумне, мов скрипки гіркий плач,

Як непокірливе страждання,

Її життя – її палач.

                                                                    Юлія Страхова

Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя,адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився тернистим. Доля дуже рано навчила дівчину мужності. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає, що вона була крицею. В першу чергу вона була жінкою, жінкою – поетесою з вразливою тонкою душею, серце якої прагнуло любові.

    Доторкнутись  до струн Лесиної душі, увійти в Храм її Любові, мали змогу члени клубу «У дружньому колі» на своєму засіданні, котре відбулося напередодні ювілейної дати від дня народження поетеси.

Захід розпочався переглядом відеоролика «Наша Леся», який нагадав присутнім найважливіші віхи з життя Лариси Петрівна Косач, а потім ведучі, бібліотекарі абонементу Наталія Мусієнко та Ніна Бородавка, делікатно торкнулися її жіночої долі.

Самотність і нерозділеність кохання – ось ті струни, на яких звучить Лесина пісня печалі. Їй судилося зазнати справжнього кохання і великого горя. Максим Славінський, Нестор Гамбарашвілі, Климент Квітка – це, так би мовити, щасливі акорди її душі, а Сергій Мержинський – сумна струна Лесиної долі, яка тужливим ехом ятрила їй душу до останнього її подиху. Для неї – це коротке, як спалах кохання, було щастям, нехай трагічним, нерозділеним, болючим,- але все – таки щастям.

Сумна доля поетеси сполохала серця присутніх. У залі панувала містично – заворожена, шаноблива тиша, в яку сльозинками – діамантами  падали слова лірики Лесі Українки «…твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти мій бідний, зів’ялий цвіте…».