Слово рідне – заповідь століть  і  сьогодення голос

«Ніколи українська мова, як і українська історія, не переривалася у своєму розвитку. Щоб не розпорошитися українцям на цій великій землі, треба  прокласти  дорогу  українській  мові, оглядатися в мовне минуле, задля   життєвої  мудрості,  й  сміливо  крокувати  в  мовне  майбутнє».

          Юрій Сіверець  

       9-го  листопада   вся  Україна  відзначає  велике свято – День української   писемності  та мови  в  знак  зміцнення українського суспільства.  В  Україні  воно було офіційно встановлене 1997-го року Указом Президента. А святкуємо  ми   його  на   честь українського  літописця   Нестора – послідовника  творців слов’янської  писемності  Кирила та Мефодія. Саме з нього, вважають дослідники, і  починається писемна  наша  мова.  Своє завдання  великий   літописець   землі нашої Преподобний  Нестор  вбачав    у  тому,  щоб  добро сіяти  у серці  людському  та  доносити  до   нащадків  сторінки  з  історії  своєї   країни. 

 

      Наші предки залишили нам у спадок найбільше, найсвятіше і найдорожче  багатство – Слово. Оте калинове   і   джерельне  рідне   слово, яке  протягом століть передавалося  від   батьків     до  дітей  як  вічний   оберіг   національної   культури,  історії  та  духовності.

     Українське  щире  слово   і  сьогодні   підіймає  нас на боротьбу за волю, за мир на нашій святій землі, утверджує національну свідомість, бринить  дзвінкою  струною  в  наших серцях.

     Тож з нагоди Дня української писемності та мови для відвідувачів районної бібліотеки для дітей  ім. О.Донченка була представлена   мовознавчо-музична   композиція  «Наша  мова – пісня  і  в  словах – любов», яка  зібрала  найактивніших  читачів  книгозбірні.

   Діти отримали цікаву інформацію про виникнення писемності, історію, розвиток  та  велич   рідної   мови. Адже  наша писемність і мова – це  серце  народу.   Вона, як  добірне зерно,  яким  маємо   всі  ми   засівати поле  спілкування  і  домагатись   її    розквіту. В  цей  особливий  день в стінах  бібліотеки   звучали   вірші   та пісні    про  мову.  У мові – доля народу.  Вона квітне над світом   веселкою,   береже  минуле, шанує  сучасне.  Тож,   шануймо,   любімо,  вивчаймо  рідну мову – цей  невмирущий   голос України;  плекаймо  рідне   слово,   що   протягом  століть є непохитною духовною  основою  минулих   і   прийдешніх   поколінь!