Гордість вітчизняної драматургії

     29 вересня минає 175 років від дня народження одного з корифеїв українського побутового театру, письменника Івана Карпенка –Карого.

     З його  ім'ям  пов'язане піднесення українського драматичного мистецтва в другій половині ХІХ і на початку ХХ століття. Він та його славні соратники Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Панас Саксаганський, Микола Садовський – виступили творцями народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва. Завдяки цьому блискучому сузір'ю талантів український театр тієї доби посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті. Він здобув широку популярність не лише на Батьківщині, а й далеко за її межами.

     У піднесенні суспільної ролі українського театру мистецька діяльність Івана Карпенка-Карого відіграла особливо важливу роль, адже він був не тільки талановитим актором, режисером, організатором і керівником трупи, а й видатним драматургом, рівня якому, за справедливим визначенням Івана Франка не мала тогочасна українська література.

     «Театр!.. Чи любите ви театр так, як я люблю його, тобто всіма силами душі вашої, зі всім ентузіазмом, зі всією нестримністю, на яку тільки здатна палка молодість, жадібна і пристрасна до вражень вишуканого? Або краще сказати, чи можете ви любити театр більше всього на світі, крім добра й істини?»  Цей вислів Віссаріона Бєлінського часто з захопленням виголошував Іван Карпенко –Карий. Пристрасними словами російського критика він визначав основне спрямування свого життя, своє творче покликання.  «Сцена — мій кумир, театр — священний храм для мене»,-говорив  Іван Карпенко –Карий.

    Пропонуємо вам переглянути п'єсу  «Мартин Боруля», перейшовши за посиланням 

https://www.youtube.com/watch?v=8QnzPRm4gyQ