«Класик українського оповідання»

      12 лютого виповнюється 150 років від дня народження— письменника,   громадського діяча, доктора права Леся Мартовича. 

        Багатогранна загальна й естетична культура, широта суспільно-політичного кругозору, міткість художнього узагальнення – все це дало підстави визнати Леся Мартовича самобутнім, незрівняним сатириком кінця ХІХ початку ХХ століття.  Його творчість свого часу високо цінували Ольга Кобилянська, Леся Українка, Михайло Коцюбинський  іван Франко."Мартович надзвичайно пильний спостерігач життя галицького люду, причому він обдарований неабияким гумористичним талантом, - писав Каменяр. - Як ніхто інший, уміє він підмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону".

           Лесь Мартович був майстром усної розповіді. Більшість своїх творів  оповідав у колі друзів і не записував, тому вони втрачені назавжди. Навіть з-поміж написаного загинула значна частина – через життєві катаклізми XX століття. Збереглися близько 30 опублікованих творів, переважно оповідань, які побачили світ здебільшого завдяки співпраці з редакцією львівського “Літературно-наукового вісника”. Лесь також входив до так званої Покутської трійці – умовного об’єднання трьох українських письменників Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини. 

         Письменник увійшов в українську літературу тонким психоаналітиком, відкривачем глибин душі земляків-галичан та й не лише їх.  В його творах присутня  гостра й дошкульна сатира у поєднанні з іронією і добродушним гумором . Читаючи оповідання і повісті Леся Мартовича, зайвий раз переконуєшся: він цілком сучасний. Бо образи його творів - це люди, які оточують нас. А атмосфера тодішнього галицького села багато в чому нагадує нинішні суспільні відносини.

        Гасло «Не для слави, а для людей»  було життєвим кредо письменника. Наділений геніальним талантом  відтворювати душу, думи і голоси своїх краян, їхні жалі і турботи, інтелігентність серця і силу творчого розуму народу, Лесь Мартович став його сумлінням, його любов’ю і його сміхом.