четвер, 4 березня 2021 р.

Ріка пісень Олександра Білаша

    6 березня виповнюється 90 років композитору, народному артисту України, Герою України, Лауреату Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, Народному  артисту СРСР, нашому землякові  Білашу Олександру Івановичу.

     Він є автором громадянсько-патріотичних, ліричних, жартівливих пісень, романсів, пісень-дум, пісень-балад, серед яких добре відомі та улюблені: "Ясени", "Два кольори", "Сніг на зеленому листі"; а також опер "Гайдамаки", "Прапороносці", моноопер "Балада війни", "Сповідь білого тюльпана", та цілої низки оперет, симфонічних творів, музики до багатьох вистав та кінофільмів.

       Пісні Олександра Білаша вагоме надбання всієї української культури. За своє життя він написав їх  понад 200.  Композитор завжди дуже прискіпливо відбирав поетичні тексти. Серед співавторів-поетів Олександра Білаша були А.Малишко, О.Підсуха, Д.Павличко, Л.Забашта, М.Ткач, І.Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та ще багато інших авторів, як відомих, так й маловідомих, професіоналів та аматорів. Багато пісень написано на тексти класиків - Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, О.Олеся, А.Фета, С.Єсеніна. Цікаво, що композитор усе своє життя також писав вірші. Він — автор десяти поетичних збірок. Пропонуємо вашій увазі декілька віршів Олександра Білаша.

Я народився у такім дворі,

Що мимоволі виростеш поетом.

Тремтіння ночі при ясній зорі

І поля таїна з пташиним злетом –

Усе тут рідне, миле та близьке:

І яблунь молодих тремкі хустини,

І стеженя у вишняку вузьке

Під ніженьками теплими дитини.

Безсмертя тзпг заховане в траву,

Дитинство з неї кониками скаче,–

Я тут і оживаю, і живу,

Моя душа отут сміється й плаче.



Стоять у батьковім саду

старенькі груші.

На стовбурах порепана кора

Нагадує мені зболілі людські душі,

Що не зазнали на віку добра.


ДО ОСТАННЬОЇ СТРУНИ


Там, де сходить сонце, – рай,

Де заходить – пекло.

Грай, моя бандуро, грай,

Поки ще не смеркло.

До останньої струни

Тебе не покину.

До білої сивини,

До скону, до згину.

У тобі і сміх, і плач,

Радість, і засмута.

Не страшний тобі палаш –

Ні паля, ні пута.

Все, що сховано в тобі,

З денця я дістану...

Занімію у журбі,

Як грать перестану.

Там, де сходить сонце, – рай,

Де заходить – пекло.

Грай, моя бандуро, грай,

Поки ще не смеркло.



Немає коментарів:

Дописати коментар